Basic HTML Version
Алекс і є Токвіль каже , що його постанову й бажання відвідати Америку
найбільше збуджувало те, щоб побачити, як далеко засягла євро
пейська цивілізація, та, якщо дозволять обставини, він мав намір від
відати якесь з тих індіянських племен, які замість включитися до того,
що білі називають задоволенням суспільного життя, втікають від тієї
цивілізації все далі в нетрі.
Від Ню Йорку що далі на північ просувався Токвіль із своїм другом
Ґуставом Бомонтом, здавалося, що ціль їхньої подорожі втікала від них.
Проходили околицями, славними з індіянської історії, потрапляли на до
лини, що їм індіяни понадавали назви, перепливали ріки, які все ще
мають назви їхніх племен, але всюди хата індіянина уступала місце
будинкові цивілізованих людей, ліси були повирубувані , пустки ожи
вали.
„Все ж, здавалося, ступаємо слідами індіян". „Десять літ тому вони
тут були" , — говорили нам. „Тому п'ять років" . . . „Тому два роки" . . .
„Там, де побачите найгарнішу церкву, — розповідав один, — я зрубав
був перше дерево". „Тут, — розказував інший, — збиралася велика
рада ірокезів".
„Що ж сталося з індіянами?" спитав я. — „Індіяни, — відповів наш
господар, — пішли кудись, десь там на другий берег Великих Озер. Ця
раса вигибає; вони не надаються до цивілізації, цивілізація нищить їх" .
111