Basic HTML Version
ДОПОВІДЬ, ВИГОЛОШЕНА В М. НЮ ГЕИВЕНІ, КОН., IS ТРАВНЯ 1967
У нашій доповіді про професора Ми
хайла Грушевського ми сказали,
що згідно з думками нашого слав
нозвісного історика,
єдиний герой
історії — це сам народ, народна ма
са, що вирішує і творить ті чи інші
історичні події й процеси. Отож
здавалося б, для поодиноких осіб
мало залишається місця, щоб їх від
різняти, вихваляти, вшановувати.
Виглядає, проте, що в цьому загаль
ному правилі бувають винятки, ду
же рідкі винятки, особливо за часів
бурхливих історичних процесів: пе
реворотів, повстань, революцій.
У травні 1920 року в Києві, коли
Симона Петлюру на чолі його вій
ська вітали голосними промовами,
привітаннями й похвалами, він, ніби
маючи на увазі слова Михайла Гру
шевського, дослівно сказав: „Багато
висловлено слів довір'я до моєї пра
ці, яка припала мені в участі на
добро українського народу. Та му
шу сказати, що ці слова перебільше
н і— я думаю, що все зроблене до
тепер виконав і здобув через мене
сам український народ . .. нас ря
тував і рятує сам народ, українсь
кий гурт, українські селяни".
Чи хотять цього історики чи не
хотять, українська національна ре
волюція, починаючи з осени 1918
року, пов'язана виключно з люди
ною, ім'я якої — Симон Васильович
Петлюра.
Епоха, що почалася за
життя
Петлюри, не
закінчилася
і триває, власне кажучи, по сьогод
нішній день.
Політична діяльність Симона
В.
Петлюри починається вже на 21-му
році його життя, в Семінарії в Пол-