Basic HTML Version
ЗОРЕСЛАВ
НА .НУЖИНІ
Остання гає сльоза на рідному кордоні.
Останнє „Прощавай!" — і я пішов у путь...
В широкий світ розбіглися шляхи червоні.
Шляху,, що маком крови рідної цвітуть.
Над ними згук апокаліпс, що пролунали,
І відгомін пройшлих тудою караван...
Холодна чужина, холодні люди й скали
І скорбна самота спливає кров'ю ран.
Байдужі хвилі каламутного Дунаю,
Байдужий шум баварських соняшних рівнин,
Ліси й верхи Тиролю ввік не заспівають
Вільної пісні рідних піль і полонин.
А все ж крізь гір туман, крізь сонце Форальберґу,
Крізь дальні простори, крізь шум чужинних вод
Ввижається Дніпро і Київ злотоверхий
І Львів горючий в сонці й рідний Ужгород.
А в серці покрик туги: ой, ще раз до дому,
Ще раз свобідно дихнуть на землі батьків,
Займитись бурею, смертельним впасти громом
І знятись піснею звитяжних прапорів!
Та ось, з одчаєм схилиш голову в долоні,
Останнє „Прощавай!" — і ти пішов у путь...
В широкий світ розбіглися шляхи червоні,
Шляхи, що маком крови рідної цвітуть.
Інсбрук 1948.