Basic HTML Version
Богдан ВІСТОВИЙ
К НИ ГА
Вона в житті повірниця єдина,
В змаганні й боротьбі товаришка одна:
І в радости й у нещасть тяжку годину
Вона і сонця світ, і морська
глибина!
Вона жива у фоліянтах мертвих,
Пагало мудрости і духа гострий мег - -
Пролита кров віків у щирій жертві
І голос гарівний пророків і предтег.
І як судно є мертве без вітрила,
І як без узд, стремен коня не повести,
Як мертва є без думки людська сила —
Отак без книг знання до правд нам не дійти! ..
Бо книга зберегла святі завіти
І мудрість прадідну для гордих
гюколінь:
Як сонце здобувати, битись, жити —
/ як іти на шлях у вігну далєггнь . . .
В манастирі гернець молився з неї,
І вгений муж складав про світ у ній думки —
/ поринав поет у ній душею
І пив красу в жажді з Тосподньої
руки.
Для всіх була спасенням, щастям книга.
Хто вігних правд шукав, боровся у житті.
Кого облуда, мов льодова
крига,
Морозила, хто пив отруту в самоті.
У врем'я люте лихоліть жахливих
Вона вогонь життя несла в хати сумні,
І повість горду про віки щасливі
Творила і про світлі панування дні ...
І мертвих з гробу гудом
воскрешала,
Невіж справляла на правдиву путь,
Жаждущих рідним словом
напувала,
Закованих з залізних визволяла пут.
Сліпцям про сонце говорила ясне,
Про бій орлів, про сталеву блакить —
Про той Хорив, що все пала, не гасне
І вігно зве на прю, надією горить .. .
/ вігно житиме, хто прагне слова
Із книг, що краще золота й цінних перлин —
В його огах горить вогонь терновий,
І дух його сповитий тайною
глибин!..