Basic HTML Version
Микола МАТІЇВ-МЕЛЬНИК
„ П Р ОС В І Т А"
Віки, далекі глухо протинали —
/ сонних вод німих стояли плеса мертві,
І в темряві ми гинули й конали,
І все добро богам гужим несли ми в жертву ...
Князі лягли в теремах, у святинях,
Що в попелі руїни заросли травою —
/ ждали Сонця довгі
покоління,
Прибиті злиднями і горем і журбою.
У панщині тяглжь на поле горне,
Дощами й снігом биті ранком без одежі —
Остяк мололи на кремінних жорнах
І з туги в світ тікали поза рідні
межі...
Аж Ти в годину скрути і терпіння
Післала світло Сонця й Правди поміж діти —
/ душі і серця палким
горінням
Натхнула й повела у храм Знання й Просвіти!
Ти люд новий на Божий лад створила,
Рабів німих тих підняла із безголов'я —
Вогню цілющого влила у жили,
І сповнила серця всім вірою й любов'ю.
І вже стоять полки на полі яснім
Озарені вогнями й духом Прометея —
І вже ніколи той вогонь не згасне,
Бо в гордих велетнів змінилися
піґмег!..
До Рідної Землі любов одна безмірна:
Знання і Праця — горді заповіти —
З тим прапором ідуть Твої вже діти
На прю, до світлих перемог одважно й вірно.
Бо хто лиш раз побагив світло Боже
І раз в душі своїй палке погув горіння —
Ніщо в його грудях убити вже не зможе,
Ні з серця вирвати святого Просвітління!