Basic HTML Version
СКОРОЧЕНО ІЗ СПОГАДІВ „ДВІ ЗУСТРІЧІ", НАДРУКОВАНИХ
В ЖУРНАЛІ „САМОСТІЙНА УКРАЇНА", Ч. 5, ТРАВЕНЬ 1963.
J [ o моїм виході з польської тюрми,
мій зв'язок з Євгеном Коновальцем,
неперерваний в часі мого ув'язнення,
став інтенсивнішим, коли перебрав
я, з його доручення, нарядні чиннос
ті в нашім підпіллі на Західніх Зем
лях. Та зв'язок цей, підтримуваний
був, здебільша, кур'єрами, рідко лис
товним шляхом, від часу до часу за
посередництвом рідні. Довелося через
обставини з року на рік відкладати
безпосередній наш контакт, нашу зус
тріч. Прийшло до неї щойно літом
1937 року, бо домовлена зустріч у
попереднім році в Рахові, над Тисою,
на Закарпатті, в останній хвилині бу
ла відкликана. Живий контакт між
нами підтримувала в ряди-годи наша
мати Марія Федакова, відвідуючи .Єв
генів" (як це коротко говорилося про
них у нас в рідні у Львові) і внука.
Помічною в контактуванні була за
час своїх студій в Женеві сестра моєї
дружини, Оксана; „вдержував" його
і . . . Юра Коновалець, у свій час при
везений до Ворохти до бабуні панею
М. P., тоді ще союзницею нашою. Для
вдержання нашого контакту немало
причинялися наші священики, які
включно з ігуменом Климентієм
Шептицьким, в подорожі до Риму чи
назад, ніколи не відмовляли своїх по
слуг чи в перевезенні важливих мате-
ріялів, чи в усній передачі пильних
і важливих відомостей.
У перших кількох роках по звіль
ненні з тюрми мав я дуже обмежену
свободу рухів, будучи ввесь час під
доглядом польської поліції, без права
виїзду кудинебудь поза Львів, із за
бороною перебування в прикордонній
смузі. Згодом щойно отрясся я від
цих заборон, але ніколи не позбувся
опіки таємної поліції, зокрема від ча
су, коли на бажання Митрополита
Андрія Шептицького, я прийняв кер-