Basic HTML Version
якої тепер в Україні не мають селя-
ни. А проте, ідея землі — України
— це ідея „Синів". „Марії" та новелі
„Вона — земля".
Ідея „Землі" послідовно простяга-
ється через усю письменницьку твор-
чість Стефаника. Бачимо її спочат-
ку тільки в клаптику русівської зем-
лі, в „горбі" Івана Дідуха з „Камін-
ного хреста" і в ,,Своїй ниві", в тій
„жмінці землі", що про неї мріє без-
земельний Яків у сонних мріях на
чужому лані: „Грунт, то спосіб до
всего, як твій є!"Чи це не може бу-
ти символом надій і змагань всього
народу? Оцей „клаптик землі" в пер-
ших творах Василя Стефаника —
був символом тієї „землі — України",
за яку згинули Стефаникові сини.
Герої в Стефаникових творах три-
мають свою землю зубами. Коли ж
прийшла хвиля боротьби за цю ук-
раїнську землю — за Україну, то
Марія відпровадила своїх синів туди,
де „хоругви й прапори шелестіли над
дітьми українського народу і де гри-
мів спів про Україну". Старий Мак-
сим сказав до старшого сина Андрія:
„Та є ще в мене менший від тебе,
Іван, бери й його на це діло; він
дужий, най вас обох закопаю у цю
нашу землю, аби ворог з цего коріня
її не віторгав у свій бік".
Отак реаґували герої Стефанико-
вих творів на змагання українського
народу до волі під час великої на-
ціональної революції 1917 - 1918 ро-
ків. Ми бачили, як поводилися си-
ни Сліпченка у Винниченковій дра-
мі „Між двох сил". Діти Сліпченка,
і він сам, стихійно почули свою кров-
ну приналежність до українського
народу. Софія і Тихон виступили
проти України, бо були очаровані
брехливими гаслами московських бо-
льшевиків. Герої у Стефаникових
творах були свідомі національно. Ма-
рія згадує про своїх синів:
„А на вакації з'їздилися товариші
її синів з усіх усюдів, хата наче втор-
шила, двором ставала. Співали, роз-
мовляли, читали книжки, ласка
г
' до
простого народу, і нарід до них
і
"ж-
лип, коло них цвів: збирався їх ро-
зумом добувати мужицьке праве що
пани з давен - давна закопали і па-
латах. Ішли лавою з коругвами над
собою, і пани їм проступалися".
Український нарід тільки на корот-
кий час здобув був своє право, яке
пани з Москви йому відбирали, вини-
щуючи найжахливішими засобами
найкращих синів України.
Та ми віримо, що знов „шелесті-
тимуть хоругви і прапори" над голо-
вами борців за волю України, і що
„гримітиме спів про Україну".
Як есрвона
армія „визволяла"
Україну
від хліба в роках
1918-1919
Подані нижче факти наявні в книяс-
ці автора Ю. Кондуфора, що її росій-
ською мовою опубліковано у 1964
році у Видавництві Академії Наук
Української ССР у Києві під облуд-
ною назвою в українському перек-
ладі: „Зміцнення союзу робітничої
кляси й селянства в Україні в часі
громадянської війни".
Автор переповідає історію війни
Червоної армії в Україні. Але в тій
його „історії" стільки перекручень,
недомовлень та явної брехні, що тре-
ба б писати таку другу книжку, щоб
усе це спростувати.
Але й у цій большевицькій публі-
кації все ж стверджені факти грабун-
ку червоної Москви в Україні. Щоб
легше могти грабувати українське
селянство, Ленін вирішив найперше
роз'єднати українське трудове селян-
ство на дві ворожі групи; на тзв. не-
заможників і куркулів. Ленінські оз-
броєні продовольчі загони, надсилані
з Московщини для збирання хліба
з України, організували під страш-