Basic HTML Version
ШЕВЧЕНКО Y СПОГАДАХ СУЧАСНИКІВ
Написав В.
Давиденко
Мемуаристика —• дуже вбога ділян
ка української літератури, хоч спога
ди сучасників визначних історичних
подій або особистих знайомих видат
них постатей літератури, мистецтва
чи громадсько - політичного життя є
надзвичайно важливим засобом піз
навати історію країни та її народу.
В цьому можемо переконатися хо
ча б з Шевченкового „Щоденника", з
деяких його повістей, що мають біо
графічний характер, з талановито на
писаних мемуарів Євгена Чикаленка
та Олександра Кошиця. А скільки не
написаних спогадів забрали з собою
в могилу люди, які могли б залишити
їх для потомства! Дуже багато при
служилися б нашій історії ще живі ве
терани наших визвольних змагань,
старі громадські та політичні діячі,
якби дали собі труду об'єктивно ви
класти на папері все те, що могло б
цікавити їхніх нащадків.
Мемуари — суб'єктивний літера
турний жанр. Автори спогадів, зде-
більша старі люди, на жаль, часто
несамохіть ідеалізують моменти, які
найбільше лежать їм на серці, поми
нають події, що їх об'єктивний істо
рик ставив би в центрі своєї уваги, а
маловажні деталі представляють у пе-
реяскравленому вигляді. До того ж
пам'ять на старості часто зраджує або
обманює авторів мемуарних творів. І
тому так мало в світовій літературі
мемуарів, які мають значення історич
них документів.
Поза численними, сказати б, апо
крифічними переказами та легенда
ми, піснями та приказками, друкова
них вірогідних спогадів про Тараса
Шевченка дійшло до наших днів
яких вісімдесят. Автори їх чи зробле
ні іншими способами записи спогадів
охоплюють деякі фрагменти з дитя
чих літ Шевченка, з його життя, ко
ли відбував він солдатську службу на
засланні, з так званого петербурзько
го періоду після звільнення, з його
відвідин в Україні і його урочистого
похорону в Петербурзі, а опісля над
Дніпром у Каневі. Манускрипти цих
спогадів зберігаються здебільша в
Шевченківському музеї в Києві.
Етнограф і поет А. Чужбинський,
який захоплювався творчістю Тара
са Шевченка, у своїх сумлінно опра
цьованих спогадах
1
зазначає, що
поезії Шевченка буквально вчинили
переворот в культурному житті Укра
їни, і слава його поширилася аж до
найдальших її закутків. А перший
„Кобзар", що вийшов у 1840 році,
приніс йому нечуваний розголос. Мо
лодь, передусім студентська, вивчала
напам'ять його вірші, переписувала
їх у свої зошити, а не один студент
і не одна міська панночка вивчали
українську мову лише задля того,
щоб мати можливість в оригіналі чи
тати „Кобзаря". Маленька сіра кни
жечка пробивала шлях Шевченкові
до серця рідного поневоленого наро
ду. Такої слави, пише Чужбинський,
не заживав на Україні ніхто з пись
менників.
І з часом слава Шевченкова не то
не згасала, а чимраз ясніше розгоря
лась, виходячи далеко поза межі
його батьківщини. У 1856 році відо
мий російський письменник О. Пісем-
ський, з яким Шевченко познайомив
ся на засланні в Новопетровеьку, пи
сав поетові: „Я бачив на одному ве
чорі чоловіка з 20 ваших земляків,
1
А. Чужбинский, Воспоминания о
Т. Г. Шевченко, СПБ., 1861, ст. 9-12.
63