Page 165 - ukr

Basic HTML Version

А. ГОНЧАРЕНКО И Т. ШЕВЧЕНКО
Написав Юліян Каменецький
Агапій Гончаренко жив у добі
Шевченка і Кирило - Методіївського
братства, в родинній атмосфері дав­
ньої козацької традиції. Прадід батька
був козацьким полковником, а мати
виводила свій рід від київських Бо-
гунів. Батько Агапія був виеоосвіче-
ною людиною. Закінчив Київську Ду­
ховну Академію, цікавився літерату­
рою і наукою, мав багату бібліотеку.
Можна сподіватися, що в тій бібліо­
теці був і „Кобзар" Шевченка петер­
бурзького видання з 1840-го року.
Ю. Гайдар пише в „Свободі" у січ­
ні 1962-го року, що Агапій ріс із ду­
хового кореня Т. Шевченка і що 14-
літнім хлопцем, як учень духовної се­
мінарії, був на весіллі П. Куліша в
Чернігівщині, щоб побачити там Пое­
та. Тому не підлягає сумніву, що мо­
лодий Агапій читав „Кобзаря" і знав
його у більшості напам'ять. Пізніше,
як редактор, цитував уривки з його
політичних поем у видаваній ним в
Сан Франсіско газеті.
Т. Шевченко мав на нього непере­
можний вплив. Свідками цього є йо­
го ідеалістичний світогляд, його во­
роже наставлення до кріпацтва, до
царського деспотизму, до офіційної
московської православної церкви, а
при тому глибока релігійність, без­
межна любов до України та мрії про
віднову козацької держави. Це всі ті
самі елементи, що позначили твор­
чість Шевченка.
Коли б не щаслива втеча о. Агапія
з царської тюрми в 1860-му році, йо­
го постигла б та сама доля, що й По­
ета - Кобзаря: заслання на Соловець-
кі острови або в далеку сибірську
тайгу.
Про смерть Поета довідався о. А-
гапій вже на еміграції в Лондоні і
о. Агапій Гончаренко
глибоко її переживав. Працюючи в
той час із А. Герценом над видаван­
ням „Колокола", написав він коротку
згадку про відхід Поета у вічність.
Герцен під впливом московських та
польських революціонерів довго отя-
гався з поміщенням цієї згадки. Щой­
но по двох тижнях з датою 1-го квіт­
ня 1861-го року появилася згадка о.
Агапія в „Колоколі" такого змісту:
, , . . . І без того тяжко-важко нам
блукати на далекій чужині. Але все
була потіха, все таки була надія. Був
у нас дома Кобзар. Він виспівував ді­
ла батьків наших. Розказував про ко­
зацьку славу, хто ми, чиї діти, коли
самі не хочемо знати. А тепер його
165