Basic HTML Version
Славко зовнішньо був дуже гарний
парубок, високого зросту, ідеальної
будови тіла, з прекрасною мистецькою
шевелюрою. Його короткозорість на
давала йому якогось особливого ча-
ру та інтимности.
Після революції 1917-го року, від
літа, Славко вже лишається у Києві,
бо мати не хотіла його відпустити до
Петербургу в неспокійні, революційні
часи. У Києві він вступає до Комер-
ційного інституту й від літа 1917-го
року починає грати в трупі Товарист
ва Українських Артистів разом з ма
тір'ю, а в 1918-му році грає в україн
ській трупі Лук'янівського Народного
Дому.
З Славком я пережив кілька літ
парубоцького приятелювання і часто
бачив його на сцені згаданих двох те
атрів у 1917 і 1918 роках. Грав він з
талантом, унаслідуваним від батька і
матері. Був він дуже інтеліґентний,
чутливий юнак і добрий, щирий това
риш, з яким у вільні хвилини ходив
я до театру, спільно захоплювались
молодими адептками української сце
ни — Литвиненко й Гаккебуш. Пер
ша була тоді починаючою співачкою
театру М. Садовського, а друга — по
чинаючою драматичною артисткою.
Джамейка є під Ню Иорком. Тепер
до Ню Йорку можна заїхати підзем
ною залізницею або автобусом, але
50 років тому не так воно було. Тре
ба було їздити трамваями, так зва
ними „стріткарами", що їх тягнули ко
ні. Навколо були широкі лани, тут
мешкали фармери, але багато землі
— це були тоді болота, зарослі куща
ми, де було повно всякої гнилі, і лю
ди часто нездужали на пропасницю.
Доми були дерев'яні, освічувалося
все газом, бо електрики тоді ще не
було. Кімнати огрівали круглими пе
чами, від яких ішли бляшані рури по
всіх кімнатах.
Тепер із того ані сліду. Фармерсь-
ких будинків немає, всюди гарні бу
динки з електричним світлом; до
Обі іншої краси, іншої фізичної ста
тури : Литвиненко — висока та огряд
на українська молодиця з прекрас
ним голосом; Гаккебуш — струнка,
жагуча брюнетка, здається, грецького
чи болгарського походження, прекра
сна драматична героїня-любовниця.
З приємністю згадую безтурботні
юнацькі часи, коли з великими бу
кетами квітів, потайки зібраних у
садку мого батька, ми йшли до теат
ру, щоб після вистави вручити буке
ти своїм улюбленим артисткам, в я-
ких обидва по-юнацьки були зако
хані.
Пригадую й часті дискусії з Слав
ком на тему театру, який він кохав
всіма фібрами своєї артистичної душі.
Всі, хто знав Славка, бачили в ньо
му здібного, багатонадійного артис
та, бо все говорило за те, що незаба
ром Славко займе гідне місце серед
артистів української сцени.
Ал е . . . в листопаді 1918-го року
Славко помер від грипи, яка тоді лю
тувала у Києві. Сталося це внедовзі
після мойого від'їзду.
його смерть була великим ударом
для його матері Л. Ліницької, яка ба
чила в синові свого гідного наступ
ника на українській сцені.
Джамейки прибували інші поселенці,
і деякі українці виїздили з цієї місце-
вости, так що наша громада зменшу
валася, а рештки належали до укра
їнської католицької парохії при 7-ій
вулиці, до церкви св. Юрія.
Треба ще додати, що наші люди,
які прибували до ЗДА на початку
цього століття, не привозили з собою
такої національної свідомости, яку
мали новоприбулі іміґранти до цієї
країни після другої світової війни. Це
були „русини", аветріяки, буковинці,
лемки, гуцули і т. д. Слово „украї
нець" чути було дуже рідко тоді, а
тепер воно здобуло собі загальне при
знання.
Не було тоді повної національної
свідомости і на рідних землях, які
національно прозріли аж в роках пе-
З ПІОНЕРСЬКИХ ЧАСІВ У ДЖАМЕИЦЬ Н. й.
131