Basic HTML Version
НЕ ЗАБУЛИ ПОМ'ЯНУТИ...
Написав Вячеслав
Давиденко
Ідея увічнити пам' ять
Т а р а с а
Шевченка зринула вже через к ілька
годин по його смерті. В журналі
„Основа" (1861 p., червень) читаємо:
„Шевченко вмер — і коли г ірка віст
ка досягла України і Галицької Ру-
си, зразу побачили, що це було
сус
пільним
нещастям,
народною
втра
тою. Львівська молодь носила траур
(жалобні кокарди,
як пишуть звід
тіль) на своїх козацьких шапках. У
Києві, Харкові, Чернігові й Полтаві,
оповіщених про смерть Шевченка те
леграфічно, правили панахиди. З Ки
єва повідомляли, що там хочуть взя
ти на свій кошт витрати на перевіз
Шевченкового тіла в Україну з тим,
щоб він був похований у Києві; у
той же час один молодий дідич з
Чернігівської губернії пропонував по
ховати його в своєму маєтку і виси
пати над ним, стародавнім народним
'звичаєм,
високу
могилу".
В самий день смерти Шевченка —
читаємо в „Основі"—всі, що були вве
чері на панахиді, з ібралися до дру
га його М. Лазаревського, перевели
збірку на увічнення пам' яті поета і
ухвалили: 1) перевезти останки йо
го в Україну, згідно з (поетичним)
його заповітом; 2) поставити йому
пам' ятник; 3) заснувати школу під
ім'ям
Тарасової
або
Шевчєнкової;
4)
утримувати одного або кількох ети-
пендіятів в університетах — Київсь
кому, Харківському, Одеському ліцеї
і Академії мистецтва; 5) видати як
найкраще його твори; 6) призначити
нагороди за найкращий життєпис по
ета українською мовою і за найкра
щий критичний огляд його творів;
7) видавати народні підручники з
різних предметів; 8) допомагати його
рідні і 9) комусь із найближчих його
друзів щороку відвідувати його мо
гилу на Укра їні.
Одначе, ухваливши перевезти ос
танки Шевченка на Україну, петер
бурзька громада все таки остаточно
не вирішила, де ж саме його похо
вати. Між петербурзькими й київсь
кими друзями поета йшла переписна:
дехто вважав, що Шевченковим ос
танкам найбільше підходила б „мет
рополія українських міст" — Київ,
зокрема Аскольдова могила або Ще-
кавиця, над кручею, з якої розкрива
ється вид на Дніпро і Задніпров'я.
На могилі поета проектували тимча
сово поставити височенний дубовий
хрест. Але, коли домовина прибула,
Шевченка на цвинтарі Видубецького
монастиря, а ще інші — в Каневі, на
Чернечій горі, на тому місці, яке сам
він вибрав собі під хату, коли востан
нє відвідував Україну.
Названий Шевченків брат Вартоло-
мій, уступаючись перед вимогами ки
ївських студентів, вирішив поховати
Шевченка на Щекавиці. Чекаючи на
прибуття домовини з Петербургу, вже
викопали були й могилу і 'зробили
хрест. Але, коли домовина прибула,
після довгих і гарячих переговорів з
маляром Григорієм Честахівським,
який супроводив поета в його довгій
подорожі, все це облишили і виріши
ли поховати Шевченка в Каневі. Че-
стахівський зумів переконати Варто-
ломія, що такий був заповіт поета,
висловлений в останніх хвилинах
життя, коли він поставив умираючо
му запит: де його поховати? Що
правда, пізніше в „Києвській Стари
ні" (1894 p., лютий) А. Лазаревський,
який теж супроводив з Петербургу ті
ло поета, писав, що такого заповіту
Шевченко не висловлював. „Ми добре
пам' ятаємо, — писав він, — що Че-
стахівський при останніх хвилинах
життя поета не був, а якби й був, то
у нього, з огляду на передсмертні
71