Basic HTML Version
ШЕВЧЕНКОВІ ДУМИ
„О милий Боже України,
Не дай пропасти на чужині,
В неволі вольним козакам!
І сором тут, і сором там
—
Вставать з чужої домовини,
На суд Твій праведний прийти,
В залізі руки принести
І перед всіми у кайданах
Стать козакові..."
***
...
Минають літа молодії,
Минула доля, а надія
В неволі знову за своє,
Зо мною знову лихо діє
І серцю жалю завдає.
А може, ще добро побачу?
А може, лихо переплачу?
Води Дніпрової нап'юсь,
На тебе, друже, подивлюсь.
І, може, в тихій твоїй хаті
Я буду знову розмовляти
З тобою, друже мій. Боюсь!
Боюся сам себе спитати...
...
Чого мені тяжко, чого мені
нудно?
Чого серце плаче, ридає, кричить,
Мов дитя голодне? Серце моє
трудне,
Чого ти бажаєш? Що в тебе
болить ?
Чи пити, чи їсти, чи спатоньки
хочеш ?
Засни, моє серце, навіки засни,
Невкрите, розбите... А люд на
вісний
Нехай скаженіє... Закрий, серце,
очі...
V
...
Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люди!
Церков-домовина
Розвалиться., і з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..
...Обнімітеж, брати мої,
Найменшого брата,
—
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотна
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
***
Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду,
І не стане на путь злого,
І з лютим не сяде.
А в законі Господньому
Серце його й воля
Навчається, і стане він
—
Як на добрім полі
Над водою посаджене
Древо зеленіє,
Плодом вкрите. Так і муж той
В добрі своїм спіє.
А лукавих, нечестивих
І слід пропадає,
—
Як той попіл, над землею
Вітер розмахає,
І не встануть з праведними
Злгі з домовини;
Діла добрих оновляться,
Діла злих загинуть.
*.*
Один у другого питаєм:
Нащо нас мати привела?
Чи для добра? Чи то для зла?
Нащо живем? Чого бажаєм?
—
І, не дознавшись, умираєм.
А покидаємо діла.
Які ж мене, мій Боже милий,
Діла осудять на землі?
Бодай ті діти не росли,
Тебе, святого, не гнівили,
Що у неволі народились
І стид на тебе понесли.
61