Basic HTML Version
„НЕМАЄ З НАС НІ ОДНОГО
ДОСТОЙНОГО..."
(З промови Панька Куліша, виголошеної
перед виносом
Шевченкового
тіла з каплиці Академії Мистецтв у Петербурзі і надрукованої
в журналі „Основа" за березень 1861 року)
„Немає з нас ні одного достойного
проректи рідне українське слово над
домовиною Шевченка: уся сила і вся
краса нашої мови тільки йому одному
одкрилася. А все ж ми через його
маємо велике й дороге нам право —
оглашати рідним українським сло
вом сю далеку землю.
„Такий поет, як Шевченко, не од
ним українцям рідний. Де б він вмер
на великому слов'янському мирові,
чи в Сербії, чи в Болгарі ї, чи в Чехах,
— всюди він був би між своїми. Бо
явся єси, Тарасе, що вмреш на чу
жині, між чужими людьми. Отже ні !
Посеред рідної великої сім'ї спочив ти
одпочинком вічним. Ні в кого з ук
раїнців не було такої сім'ї, як у тебе;
нікого так, як тебе, на той світ не
провожали. Були в нас на Вкраїні ве
ликі воїни, були великі правителі, а
ти став вище всіх їх, і сім'я рідна в
тебе найбільша. Ти бо, Тарасе, вчив
нас не людей із сього світу зганяти,
не городи й села опановувати: ти
вчив нас правди святої, животворя-
щої. От за сю-то науку зібралися до
тебе усіх язиків люди, як діти до рід
ного батька; через сю твою науку
став ти всім їм рідний, і провожають
тебе на той світ з плачем і жалем ве
ликим. Дякуємо Богу святому, що
живемо не в такий вік, що за слово
правди людей на хрестах розпинали
або на кострах палили. Не в катаком
бах, не в вертепах зібралися ми сла
вити великого чоловіка за його нау
ку праведну: зібрались ми серед бі
лого дня, серед столиці великої, всею
громадою складаємо йому нашу щи
ру дяку за його животворче слово!
„Бажав єси, Тарасе, щоб тебе по
ховали над Дніпром-Славутою: ти ж
бо його любив і малював і голосно
прославив. Маємо в Бозі надію, що й
се твоє бажання виконаємо. Будеш
лежати, Тарасе, на рідній Україні, на
узбережжі славного Дніпра, ти ж бо
його ім'я з своїм ім'ям навіки з'єдно-
чив... Ще ж ти нам зоставив один за
віт, Тарасе. Ти говорив своїй непороч
ній муз і:
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли, — у нас нема
Зерна неправди за собою...
„Велий і святий завіт! Будь же,
Тарасе, певен, що ми його соблюде-
мо і ніколи не звернемо з дороги,
що ти нам проложив єси. Коли ж не
стане в нас снаги твоїм слідом просту
вати, то лучче ми мовчатимем; — і
нехай одні твої великі речі говорять
людям во віки і віки чисту, немішану
правду!"