Basic HTML Version
БО МОСКАЛІ ЧУЖІ ЛЮДИ...
Написав д-р Лука Луців
Панько Куліш, найближчий при
ятель Тараса Шевченка, 120 років
тому, промовляючи на похороні сво
го друга, сказав такі слова: „Нема
з нас ні одного достойного проректи
рідне слово над домовиною Шевчен
ка; уся сила і вся краса нашої мови
тільки йому одному одкрилася". А
наприкінці тієї промови Куліш зая
вив: „Будь, Тарасе, певний, що ми
твій заповіт соблюдимо й ніколи не
звернемо з дороги, що ти нам проло-
жив єси. Коли ж у нас не стане сна
ги твоїм слідом простувати, коли не
можна буде нам так, як ти, святую
правду глаголати, то лучче мовчати
мем". Шевченків приятель урочисто
заявив 120 років тому: „Наш єси, по
ете, а ми нарід твій, і духом твоїм ди
хатимемо во віки й віки".
Інший промовець, Хорошевський,
сказав тоді такі слова:
„О, коли б твоя смерть, Тарасе,
стала початком життя нового, то був
би це твій найпрекрасніший вінок і
найвеличавіший пам'ятник".
Наведені уривки промов свідчать
про те, як українці оцінювали Т.
Шевченка сто років тому, і ці слова
с поясненням того факту, що україн
ський поет і досі втішається нечува-
ною, майже релігійною, пошаною
свого народу.
Це розуміють теперішні окупанти
України. Вони можуть собі дозволити
замовчувати творчість Тарасового
приятеля Панька Куліша, називати
його „буржуазним націоналістом" та
„'зрадником українського народу", а-
ле не можуть замовчувати Шевченка,
творчість якого „стала початком жит
тя нового" в історії українського на
роду. Московські комуністичні оку
панти України мусять перевидавати
твори українського генія, мусять вла
штовувати пропаґандивні відзначен
ня його роковин, вдаючи при тому
приятелів Шевченка і українського
народу. При цьому вони, переємники
того уряду царя Миколи І, який му
чив Шевченка, не соромляться фаль
шиво інтерпретувати думки українсь
кого поета, а деколи фальшувати йо
го твори.
Ціль нашої праці — насвітлити на
основі Шевченкових творів, його що
денника і листів, як український по
ет дивився на москалів і Московщи
ну, щоб спростувати фальшивість
твердження тих, що мусять, як ті
„блюдолизи", що про них свого ча
су згадував Шевченко, — вихваляти
теперішній большевицько - московсь
кий режим на Україні.
Члени Редакційної Колегії першого
тому „Історії української літерату
ри" О. І. Білецький, М. К. Гудзій, 3.
П. Мороз, О. Є. Засенко, М. П. Пи-
воваров і Є. П. Кирилюк з-поза ко
легії, на 257-ій сторінці згаданої кни
жки відважилися надрукувати, що
„російська мова . . . була для Шевчен
ка другою рідною мовою". Але всі ті
„науковці" самі себе заперечують, ко
ли на тій самій сторінці ось так ха
рактеризують оту „другу рідну мову"
українського поета: „В міру вживані
українізми, влучні українські 'зворо
ти, прислів'я і приказки надають мо
ві Шевченкових повістей (писаних
російською мовою) національного ук
раїнського кольориту". З цього ви
ходило б, що мова Шевченкових по
вістей — це „російська мова з націо
нальним українським кольоритом".
Автори розділу про Шевченкову
творчість у згаданій „Історії україн
ської літератури" вихваляють Шев
ченкові повісті хоч знають, що во
ни не мають значнішої літературної
35