Basic HTML Version
НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ЇМ. ШЕВЧЕНКА
Написав д-р Василь Стецюк
„Подивіться лишень добре, прочи
тайте знову тую славу. Та читайте
од слова до слова, не минайте ані тит
ли, ніже тії коми — все розберіть.. .
Та й спитайте тоді себе: Що ми ?. . .
Чиї сини? Яких батьків? Ким? За
що закуті?" — Таку програму і тему
ставить Шевченко в своїм „Посланії"
перед цілим українським народом, а
зокрема перед його провідною верст
вою, українською інтелігенцією. На
прямні в цій програмі мусять, на дум
ку Шевченка, спиратися на справж
ньому знанні, на глибокій рідній на
уці і повному вивченні того всього,
що рідне, тобто рідної культури та
правдивої історії свого народу з усі-
ми її духовими здобутками в минуло
му і сучасному. Тільки тоді, на дум
ку Шевченка, коли українська інте
лігенція заглибиться в минуле і су
часне свого народу, коли вона про
аналізує все „од слова до слова" та
збагне саму суть життя України та
свій нерозлучний з нею зв'язок, тіль
ки тоді настане час, коли оживе до
ля українського народу і „оживе доб
ра слава, слава України". .. Отже,
перед українською інтелігенцією і ук
раїнською наукою зокрема ставить
Шевченко виразний постулят: вивчи
ти своє минуле, пізнати свою дійсну
історію, історію не „з чужого поля",
тобто з викривлених чужих і ворожих
джерел, але з рідної і правдивої сво
єї національної творчости, з творів
своїх рідних літописців, істориків та
письменників і з неписаної скарбниці
свого народу, з багатющих джерел
її духової і матеріяльної культури.
Шевченко сам бачив, як московська
школа на Україні денаціоналізувала
провідні верстви української інтелі
генції, і як вони „задля марного сріб
ника глумилися над святими звичая
ми своєї старовини" („Близнята") та
своїм „ученієм" осквернювали прав
дивий „Образ Божий" України. Він
з болем серця глядів на тих „просві-
щенних" перевертнів, що їх москов
ська наука і московська школа пе-
перетворили в „мерзенні каламарі",
„блюдолизи" та „народні п'явки", що
їх батько „може останню корову жи
дам продав, поки навчив московської
мови" (поема „Сон"). Тому кликав
Шевченко всю провідну верству сво
го народу до національного сумлін
ня, до повного духового перероджен
ня, повного пізнання своєї національ
ної правди і дійсного образу України,
бо „на мою думку, — писав Шевчен
ко — нація без власної національної
фізіономії, що їй тільки належить та
її характеризує, схожа на кисіль, та
ще й найнеемачніший кисіль" („Близ
нята"). Щоб цю національну ідею
відновлення українського духа пере
вести в діло, Шевченко сам ставить
„на сторожі — слово" („Подражаніє
XI псалму") та радить усім взяти
його, як живущий символ свідомости,
як ознаку правди і справедливости.
Тому єдине в душі Пророка бажан
ня, щоб воно „огненно заговорило,
щоб слово пламенем взялось, щоб
людям серце розтопило, і на Україні
понеслось, і на Україні святилось, те
слово — Божеє кадило істини". І це
„кадило істини" Шевченко вважав за
видимий знак „Божої правди на зем
лі", за той найвищий етичний ідеал,
за яким він всюди невпинно шукав
та благав увесь свій нарід дбати тіль
ки про те, „щоб наша правда не вми
рала, щоб наше слово не пропало
(„Марку Вовчку"). Для оборони прав
ди Шевченко вийшов на боротьбу
з національним і світовим лихом, зад
ля неї він перетерпів усе, що спало
на його голову, і тому в історію сво
го народу перейшов він не тільки як
194