Basic HTML Version
ПРОЦЕС ШЕВЧЕНКА
Написав Ярослав Падох
День 5-го квітня 1847-го року це
одна з найчорніших дат нової історії
України. Того дня заарештовано лю
дину, яку її сучасники, вже в ранніх
тридцятих роках її життя, назвали ге
нієм, і повне століття, яке пройшло з
того часу, й сотня мільйонів живих й
мертвих уже її земляків не відмінили
того вироку. Того сумного весняного
дня перервано стихійну творчість ве
ликого поета, маляра й духового вож
дя свого народу та розпочато програ
му його фізичного знищення. Повер
нувшись десять років згодом із за
слання з далекого Сибіру, Тарасові
Шевченкові ніколи вже було наздіг-
нати втрачені роки. Амнестія привер
нула йому тільки частинно волю на
чужині й під поліційним наглядом,
але вона не могла повернути йому до
краю зруйноване здоров'я й він
швидко, до болю швидко, бо ледве на
47-му році, закінчив своє земське
життя, немов поспішаючи, щоб заста
вити свій пробуджений нарід викона
ти залишений йому заповіт: „Похо
вайте та вставайте, кайдани порвіте!"
Які були причини того трагічного
арешту та засуду Тараса Шевченка?
Що закидувано йому й що доказано
на суді й на якому правному підлож-
жі складено вирок й переведено йо
го екзекуцію? Це питання, які цікав
лять й хвилюють пізніх нащадків
Шевченкових не менше від його пое
тичних творів та замкнених у них
ідей.
Питання ці, хоч як це дивно при
всім величезнім об'ємі шевченкознав
ства, тільки частинно вияснені. Нам
відомі факти, які довели до арешту
й засуду Шевченка, але нам досі
не відомі правні рямці Шевченково-
го процесу чи процесів і правна ос
нова й аналіза його вироку.
Повне, всесторонне досліджування
єдиної в своїм роді ділянки україно
знавства, якою є шевченкознавство,
вимагає поширення своїх кадрів поза
кадри літературознавців та політиків.
В сучасних умовах це ледве, чи буде
можливим. Але у Шевченкове сторіч
чя добре пригадати собі, що ще ле
жать облогом широкі поля знання
про Шевченка, які кличуть нових
орачів, обіцюючи їм багате жниво.
Україно-Слов'янське Товариство
та події, що попереджали процес
18^1-го року
Напередодні „весни народів", яка
сповіщала недалекий кінець доби аб
солютизму, у завжди бунтівничому
Києві, який зберігав ще свіжу па
м'ять жорстоко здавленого декабрист
ського повстання, утворилася таємна
українська організація, яку її заснов
ники назвали Братством св. Кирила
і Методія, а її ліквідатор, генерал
жандармів й шеф політичної поліції
російської імперії, граф Олексій Ор-
лов, вірно охрестив Україно - Сло
в'янським Товариством. її основника-
ми була трійця: вчений Микола Ко
стомаров, історик слов'янського пра
ва Микола Гулак, та студент Василь
Білозереький. Два останні в коротко
му часі притягнули до цього гурту
нових членів, передусім студентів Ки
ївського університету, Опанаса Мар-
к о в и ч а, Олександра Навроцького,
Юрія Андрузького, Івана Посяду,
Дмитра Пальчикова та М. Савича і
інших. Мета товариства була виложе
на в шістьох точках статута, друга
точка якого говорила про самостій
ність усіх слов'янських народів, точ
ка третя про потребу мати їм окремі
народні, демократичні уряди та без
станове громадянство, а точка шоста
передбачала об'єднання державних
змагань всіх слов'янських народів та
співпрацю у загальному, спільному
слов'янському конгресі. Отже, голов-
161