Basic HTML Version
ЛІПШЕ З ЛІНКОЛЬНОМ
(Фейлетон)
Написав Іван Керницький
Доля, що була для нас частіше
мачухою, як мамою, так покиринила,
що ми ще й досі не діждались свого
Вашинґтона, чи свого Наполеона, чи
хоч би Вінстона Черчилла. За те Той,
хто так полум'яно допоминався за
Вашингтоном, з його праведним зако
ном, для нашого народу, — мабуть
таки сам буде стояти (чи сидіти) у
Вашингтоні, „на публічній площі, в
дистрикті Колумбія", як записано
„для рекорду" в конгресовому про
токолі. Якщо не тепер, у сто
річчя смерти нашого Поета постане
в столиці ЗДА його пам'ятник, то все
ще є надія, що він може постати за
двісті чи більше років. Ми є народ,
який міряє свої історичні магістралі,
тобто шляхи, що ведуть до здійснен
ня наших ідеалів, не на роки чи де
сятиріччя, а на сторіччя. Овва! „Не
тепер, то в четвер!" — як казали в
Старому Краю.
Воно може й краще було б відклас
ти здвигнення пам'ятника Шевченко-
і у Вашингтоні принаймні ще на сто
років, бо може до того часу якось
трохи заспокояться світлі уми емігра
ції, стривожені та підміновані конкур
сом на проект пам'ятника нашому ге
нієві в Вінніпеґу. Якби, не дай Гос
поди, така сама катавасія мала ще
піднятися коло конкурсу на вашинг
тонський монумент, то краще взагалі
лишити в спокою наших геніїв і не
компромітувати їх по смерті на очах
всього світу...
Буде пам'ятник у Вашингтоні чи
не буде, вийде „файт" за його про
ект чи не вийде, а я все ж таки дозво
лю собі кинути тут на папір декілька
думок відносно цього проекту. А
спровокував мене до того один мій
земляк з Бібрецького повіту, який у
листі до свого сенатора (республікан
ця) написав таке:
„Достойний Пане Сенаторе, підо-
пріть там справу поставлення пам'ят
ника Шевченкові у Вашингтоні, а за
те ми колись, у вільній Україні, здви
гнемо пам'ятник Вашому Лінкольно
ві".
— Чому Лінкольнові? Чому не Ва
шингтонові? — питаю свого дорого
го земляка.
А він мені дав на цю тему цілий
виклад:
— Якби я був, — каже, — Литви-
ненком, Черешньовським, Дараганом
чи іншим скульптором і відважився
ще раз брати участь в конкурсі на
український пам'ятник, то я обов'яз
ково показав би Шевченка — сидя
чого! Я не поставив бо його коло Ва
шинґтона, за яким наш Тарас так
розщибається у своєму „Юродивому",
а посадив би його під Капітолем, ко
ло праведного Абрагама Лінкольна,
дармащо про нього немає згадки в
„Кобзарі".
— Може це вийде, як єресь, а я
завжди казатиму, що Тарасові Шев
ченкові з Джорджом Вашингтоном
не по дорозі! Вашингтон — це був
великий пан, аристократ, що мав
свої порахунки з англійським коро
лем Юрієм III. З цього конфлікту ви
йшла одна корисна справа — неза
лежність Америки, за яку, між ін
шим, воювало більше чужинців, ніж
американців... За те Тарас з Абрага-
мом — це братні, споріднені душі!
Один вийшов із кріпаків, другий — з
бідняків-лісорубів. Один вродився в
глиняній ліп'янці, вкритій солом'я
ною стріхою, під степовим небом Ук
раїни, другий прийшов на світ у де
рев'яній колибі, так званому „блок-
116