Basic HTML Version
Олександер Луговий
(Канада).
ОБРІЗКИ З ЧАСІВ ДЕПРЕСІЇ
Р І ЗА екномі чна — річ не так, що б аж надто приємна.
Непри ємна вона д ля ба г а тих, а вже для б і дак і в, то
й з г а д у в а ти нема що . . . Пр о с то з а г иб е л ь. Воно і з р о з у
мі ло, —• б ож у жи т т і все я ко сь с кл а д а є т ь ся так, що
б і дак п е ршим в і дчув ає по г і ршення т емпу м і жн а р о дн о го е коном і чно го
живчик а, а пол і пшення в і дчуває аж останнім. Що сь наше т ой „ оф е р-
му в а т и й" вояк, я к ому все п р и х о д и т ь ся бути п е ршим у наступі і остан
нім у в і дступі.
Але поня т тя іпро б і дні сть д уже в ідносне, чи там „ р е л я т и в н е" по
вченому. Границі між б і дним і б а г а т им ще не вс т ановив ні хто. Тим т о
к ожний в в ажає себе б і дним, хоча певно і за сто тис яч д о л я р ів не д ав
би собі ока, прим і ром, вибр а т и. За т еж к ожний б і дн іший в в ажає
б а г а ч ем людину, хоч т р о хи в ід себе з аможн ішу. Р о б і т ни к - ч о р н о р об
в в ажає з аможним фа рм е ра і роб і тник а - спец і ял і с т а; ці о б оє в в ажають
б а г а ч ами всяких др і бних „ би з н е сме н і в" та профе с і она л і с т і в; останні
—- проми с ло вц ів і фа б р и к а н т і в; вони знов — мі л і онер і в; мі л і онери —-
муль тим і л і онер ів і т ак дал і . Та п о г о в о р і ть хоч би й з м і л і онером!
Певний, що по ч у є те такі жа лі і нар і кання на недос т а тки, що й остан
ньо го „ к в о д р а" — я кщо ви чу т лив о го серця людина — й ому г о т ові
в і дда ти. І к ожний з них має свою правду, а пр а вда та є в е ликою не
п р а в д ою для всіх інших.
Істнує под іл в о с о би с т ому жит тю, істнує він і в г рома д а х, в орга
н і з ац і ях. Коли яка г рома д а, о с о б ли во не н ашо го напрямку, не з а д о в-
жена, має з а й в ий цент у скарбон і, рос те й р о з в и в а є т ь ся — к ажемо,
що „ лихий її не б е р е " . Ко лиж нав і ть в ід под а т к ів не може об і гна тися
— к ажемо з л о в т ішно —• „капт іані є" . .. І к а л ь к у люємо собі в мо з ґ і вни-
цях — коли вже на р ешті настане той д о в г ожд а н ий час „ скапцан і ння ",
ну, т ай чи й нам персонально що не п р ип а л о б.
Однак, — г р ома да в е ликий чолов ік — к аже помо в к а. Т ож і не
дивно, що г р ома ди не к апцан іють так счаста. Бо все з найду т ь ся
хрещені душі , які д о т о го не допу с т я т ь. Бува є, що й хрещені мають