Basic HTML Version
Олекса
Бойків.
ПЕРЕСАДЖЕНА ДЕРЕВИНА
( І з с п о в і ди м о л о д о го і м і ґ р а н т а)
Б у в а й т е
з д о р о в і !
ИНУ! Не буду т ебе б і льше б а чи т и; та ї дь ; може хоч т обі
буде л і пше жи ти — п р омо в ив с і до г оло вий б а т ь к о. Скло-
нивши г о л о ву на стіл, іплакала мама. Це вибир а в ся син на
чужину, д а л е ко за море, до Америки.
На вуз ьк ім под в і рю чекали вже з а пр яже ні коні. Пр оща в с я, цілу
вав ма лу сестричку, руки родич і в, що то т ак т я ж ко і з а п о п а д л и во
пр а цюв а ли, що би „ в и в чи т и" с вою дитину, що б д а ти їй к р ащу д о лю.
По г л янув — може в останнє — на білу, под і ль с ьку ха ту з с о л омя н ою
с тр і хою, що в ній п р ожив бе зжурні ди т я чі лі та. Глянув на малий
садок, на г о р о д. А далі на пот і чок, на я к ому нераз будув ав „млини" . ..
Із бр а т ами не п р оща в с я; один мав в і две з ти йо го до з ал і зниц і, а
д р у г ий був в школ і , в місті.
Віз котив ся по д о б ре знаній вулиц і. Хатки з ник а ли одна по одн і й.
А ось уже л і сок! А т ам нива „ за хр е с т ом", що г о д у в а ла р і дню. Якби
не вона, то й т ой син не був би в шк о л а х; був би по г аняв панські
коні , спав іпід жо л о б о м, слухав л а й ок е конома. І т ому п р оща в ся
с ердечно т а к ож і з нею.
„Не з а бу в ай за нас !" — г о в о р ив бр ат на пр оща нн я, як р уши ла
з а л і з ниця.
Скоро, д уже с коро ко т ились коле са по з ал і зн ій д о р о з і . Так - т ак,
так - так. Пі д т ой з вук він дума в. Та к - т а к! Така д о ля укра ї нс ьких д і тей,
що їм т р е ба п о к ид а ти рідну з емлю і шу к а ти в світі долі і волі.
Ди в и в ся через в і кно. Не в ид ко вже було р і дно го села, а т і льки
зелені сму г и - поля, п е р е с я к л о го по т ом укр а ї нс ь ко го х л і б о р о ба і к р о -
вю г еро ї в.
„Вчися, щ о б з т ебе була людина ", -— н а помин ав він у місті дру
г о го бра та вже з в і кна ва гону.
По ї ха в. Л ишив по собі один жа л ь , а д р у г ий по в і з з с о б ою.
Пр ощай Ль в о в е, г о р о де кня зя Ль в а . Може ще д ожи в у, щ о б по
бачити, як пов і в ає над т о б ою наш р і дний пр а по р, з о л о т о - б л а к и т н и й.