Basic HTML Version
— 154 —
Антін Чехов.
П Р О Т Е К Ц ІЯ
о
На гладкому, блискучому лиці добродія відзер-
калювалася страшна скука. Саме витягнув руки
після пообідної дрімки й не знав, що тепер почати.
Не мав охоти ні думати ні позіхати. Читати відвик
уже Бог зна як давно, до театру було ще завчасно,
їхати на прогульку був залінивий. Що робити?
Яку розривку знайти собі?
— Якась панночка прийшла, — повідомив Юр
ко. — Хотілаб говорити з паном.
— Панночка? Гм, що це за одна? Зрештою,
всеодно. Попроси.
Тихо ввійшла в кімнату гарна, скромно зодяг
нена чорнява дівчина. Вклонилася.
— Даруйте, — почала дріжучим голосом •—• я
прошу пана . .. мені казали, що пан . . . що пана
можна застати лише в шестій годині. Я дочка рад
ника Пальцева. ..
— Дуже мені приємно! Прошу сідати! Чим
можу служити? Алеж прошу сідати, не стидай-
теся.
— Я прийшла просити вас щось, — говорила
далі дівчина, що сіла та бавилася ґудзиками. •—• Я
прийшла просити у вас безплатного залізничого бі
лету, щоби поїхати в рідні сторони. Ви можете
вистаратися мені, чула я. Я рада би поїхати, та
н е . . ., та я небагата. Мушу поїхати з Петербурга
до Курська.
— Гм, так! А чому хочете їхати до Курська?
Не подобається вам тут?
— О, мені тут подобається. Та мої батьки,
їду до батьків. Я вже давно не була в них. Мама
хора, пишуть мені.
— Гм, а ви тут
ще, чи вчитеся?