Basic HTML Version
— 120 —
— Дістану від вас пять злотих, — каже той урядник
із віконця.
•— Та за віщо? — здивувався садівник. —- Таж то я
найшов пулярес і чекаю на зналізне.
— Платіть пять золотих і не забирайте, мені дорогого
часу!
— Алеж, паноньку, та защо?
— За це, що ви вже одинацять днів у Львові тай ще не
замельдувалися.
Садівник пішов із дирекції без пятки, наче без душі. Вже
й не хотів хвалитися тією своєю чеснотою перед донькою,
щоби не сердилася. Та таки воно вийшло на верх.
— Тату, чи знаєте, що я на базарі згубила пулярес?
— Що ти кажеш!? А не було в ньому сімдесятьвісім
сотиків?
— Точнісінько стільки.
— То бігай до дирекції поліції відібрати собі їх. Я був
чесний знахідник і пішов віддати ті гроші.
— Боженьку, татунцю направду?
— Та направду. Я вже таку вдачу маю. Одначе знахід
ного платити не мусиш. Я вже сам заплатив пять золотих
за чесність.
•— Таке то було з тим садівником. Тепер уже знаєш,
Олено, чому я оставив там той перстень на дорозі. Чоловік
знає, що сам найшов, та не знає, що там винайдуть ті
пани в поліції.
ПАВІЯНИ ГУРМАН НАПАДАЮТ Ь ЧЕРЕДИ ОВЕЦЬ,
В околиці Граф Райнет у Капляндії (в Африці) живе в
горах багато павіянів, які набралися звичок хижаків і страш
но нищать череди овець тамошніх фармерів.
Один фармер повідомив уряди, що останніми місяцями
павіяпи вдушили та схопили 400 овець. Чотирнацять павія
нів він, щоправда, застрілив, та каже, що то дуже розумні
звірі, які дуже тяжко даються застрілити. Нападають у біль-
шости гурмами, а їх проводирі дуже обережні.
Інший фармер із околиці Ондебурґу отруїв останніми
місяцями щось 400 павіянів, та не запримітив, щоби їх скіль-
кість зменшилася в околиці фарми.
Фармери домагаються від влади, щоби розписала наго
роду за вистрілювання тих шкідників і організують проти
них воєнну виправу.