Basic HTML Version
— 172 —
велику чутливість на погоду. Таким
незвичайно чутливим на погоду со-
творінням є пявка: в гарну погоду во
ни спокійні й держаться дна фляшки,
а при наближенню бурі вони денер
вуються й рухаються по цілій фляшці.
В акваріях жаби держаться дна при
•'
'
І Г
"
I I
I I
Рідня.
Пішов селянин у панський ліс, ви
рубав граба і поніс домів. Узрів його
побережник і став за ним кричати. Та
селянин побережника не слухав, а да
лі біг; думав, що побережник не здо
жене. Як побережник зробився близь
ко, селянин кинув граба, обернувся
до побережника тай каже: „Стій, бра
те.".
„Який я тобі брат?", питається по
бережник.
„Якто, не знаєш?", каже селянин.
„Слухай. Твоя мама тобі мама, а моя
мама мені мама, і були собі рідні."
Побережник пошкробався в голо
ву й каже: „Іди живенько, аби ніхто
тебе не видів."
Доперва як селянин далеко відій
шов, став побережник роздумувати:
„Яка я йому фамілія? Що з того, що
моя мама мені мама, а його мама йо
му мама? Чи тому вони собі вже рід
ні?"
Та заким він догадався, селянина з
грабом уже не було видно.
Не чоловік.
„Чоловіче. Не йди через город, бо
затолочиш."
— „Е, я ще не чоловік."
наближенню бурі, а при надході гар
ної погоди виходять на поверхню во
ди. Подібних предсказувань зі захо
вання господарських звірят відомо
богато нашим людям, що займалися в
старім краю фармерством.
„А щож ти?"
— „Я парубок."
Не
дурень.
Поніс чоловік полотно на ярмарок,
тай у вечір вкрали. Приходить він до
мів тай каже: „Ото, жінко, нині цілий
день на ярмарку страх як полотна кра
ли. Але я не дурень: я цілий день своє
носив, аж під вечір мені вкрали."
Як люди судять.
Як ідеш селом, то зігнися, скажуть
люди, що ти голоден, хотьби ти тіль
ки що наївся. Як ідеш з коршми, а
похитнешся, то скажуть люди, що пя-
ний, хочби ти горівки й не видів. А
як ідеш з міста та шолопаєш соломою
між зубами, то скажуть люди, що ти
їв мясо, хочби ти його й не видів.
Косарі.
Косили траву батько й син.
„Ой," каже батько, „як же ми ма
ло вкосили."
— „Е," каже син, „комуж тут ко
сити: Ви старі, я молодий."
Але сіли полуднувати.
„Йой," каже батько, „як ми бога
то зїли."
— „Е," відказує син, „ви хлоп і я
хлоп. Хиб.а нема кому?"
З НАРОДНОГО ГУМОРУ.