Basic HTML Version
— 130 -
З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА В ПОЛЬЩІ.
Чужостороииі письменники пази-(
вали давну Польщу п є к л о м e e
>l я н. її давні часи у всіх краях сс- і
ляпе Пули під владою панів, але ніде 1
селянська неволя не була така тяжка,
як під Польщею. Селянин мусів пра- >
цитати на панськім лані три або чоти- і
ри дні на тиждень — деколи пани ви- ;
магали, щоби хлоп щоденно по пів |
дня робив у пана. Селяие мусіли хо
дити до орання, до жнива, до сіна, мо
лотити, рубати дрова, до ліса і т. ин.
До того були обовязаиі давати дань
грішми і натурою, давати до двора
худобу, свині, збіже, хліб, яйця, ма
сло. Кождий більший празник поль
ський пан умів використати, щоби до
бути від селян який дарунок зі святоч
ним поздоровленням, так нпр. на Ве
ликдень яйця, на Різдво курку і т. д.
Селянин не мав права жалуватися
нікому па збитки пана, бо ніякий суд
не приймав хлопської жалоби; над се
лянином суддею був тільки пан. Пан
мав право судити і карати селян, міг
наложити на свойого підданого гро
шеву кару, міг карати його на тілі, міг
навіть покарати його смертю.
Суд відбував пан сам або кликав
собі до товариства инших шляхтичів
і робив з них судову лаву. Допит від
бувався по тодішньому звичаю так,
що обвинуваченому завдавали ріжні
муки, щоби вій зізпав правду: тягнули
йому руки і ноги, ломили пальці, під
палювали вогнем. Кара смерти відбу
валася через нові шепне або спаленне
на кострі.
Страшно терпіли селяне. І звичай
но терпіли покірно, тихцем тільки
ллялп сльози. Рідко коли в селі знай
шлися сміливі проводирі, що підмов
ляли селян до опору і шукали спра-
зедлнвости по судах і навіть їздили
з жалобами па королівський двір. Пе
ра з приходили від короля прикази,
щоби селян не переслідувано і змен
шено піст над ними. Але пани і під
панки не хотіли слухати навіть коро-
іівських доручень — в Польщі і коро-
тя не шановано.
З І : ІЛ КОЛО
Лежайська
в Галичині селяие ходили зі скаргою
до короля і дістали собі королівські
листи, якими зменшено їм панщину;
але державці нічого не робили собі з
королівського письма, побили селян,
що ходили до Варшави, посікли кан
чуками і замкнули до вязниці. Один
пан казав селянським послам королів
ський лист п о с о л и т и і з ї с т и...
Другий кричав їм в очи: „Хочби ви за
лізне право дістали, то таки мусите
паищииу робити. Король є королем у
Варшаві, але тут в Лежайську то я ко
ролі)!" Жалоби до короля тільки роз
лючували шляхту. „Хочби я мав в од
ній сорочці лишитися", відгрожувався
один пан. „знищу вас, хлопи, і тих,
що до короля на мене ходили, кажу
на наль вбити!" Пан з Батятич, в ка-
мнпецькім повіті, зловив Демка Зеліз-
ка, що з иншими селянами ходив до
короля, хопив ного за бороду, товк
головою до стіни і кричав: „То ти,
бунтівнику, до короля ходиш і хлопам
робити не кажеш!" Казав бити Зеліз-
ка і водою поливати, аж вернеться
до роботи: „Буде їм король, — тут я
король за свої гроші!" Навіть жиди
сміялися з королівських приказів. Жид
фчктор з Долини, як здибав в дорозі
селянина з Надієва, що вертався від
короля, казав його побити і кричав
шуткуючи: „Отеє тобі письмо від ко
роля!" А священика з того самого се
ла, що підмовляв селян проти пана,
приказав закувати в кайдани і кинув