Basic HTML Version
— 92 —
ЗАБОБОНИ Й НАУКА.
£ = = =
„НІ ОП
' 0
Колись давно загально вірили, а й
тепер іще не перестали вірити в ріж-
них закутинах, далеко від великих
міст, що є на світі опирі. Ще нераз
приносять такі вістки часописи з ріж-
них культурних країв, навіть таких
як Франці-я, Німеччина, а що вже го
ворити про Італію, Еспанію, Росію.
Щож то таке опирі?
Вірили, що деякі померші й похо
вані люди, дуже привязані до ту-
земного життя, могли вже по смер
те якимсь незрозумілим способом ви
добуватися ночами з труни, з під при
гнітаючої її землі. Відвідували своїх
сусідів і висисали з них кров і життєву
силу переважно підчас сну. Так ці
опирі вдержувалися при якомусь ефе-
меричному життю, оставали в гробі
лише на-пів трунами, а на-пів живими.
Що хтось перемінювався в опира,
догадувалися на основі того, коли
якийсь мешканець села чи міста зане
дужав нечайно, несподівано і здава
лося би без ніякої видимої причини.
Звичайно небаром тасама невияснена
недуга навіщувала другого, третього,
часом майже і ціле село, перемінюва
лася в дійсну пошесть. Люде, навіщені
такою недугою, не відчували ніяких
болів, а слабли все більше, блідли,
тратили сили, начеб утікало з них по-
степенно життя.
Шукали причини нещастя, ради
лися знахорів, досвічених старих лю
дей тай доходили до переконання,
що то мусить бути справа опира.
Підозріння падало звичайно на ко
гось із недавно померших, що не малч
симпатії в загалу, або були про них
чутки, що вдержують взаємами з чор
том. Ішли товпою на кладовище, від
копували тіло мнимого опира, витя
гали з труни і, згідно з приписом, про
бивали йому груди осиковим колом.
Так прибивали тіло до землі. При
цьому, певно, нераз сикала ще кров.
Крім того деколи відтинали йому ще
голову; давали відтяту голову до тру
ни між ноги (стопи) або навіть па
лили її.
Такий радикальний засіб — вірили
люде — помагав. Опир уже більше
нікого не безпокоїв, а дотеперішні
його жертви, коли передтим уже не
вмерли, постепенно вертали до здо-
ровля.
Деякі менше легковірні думали,
що не сам труп уладжує собі такі
нічні прогульки в пошукуванню крови
живих людей, але його друге, більше
ніжне, етеричне або астральне тіло,
його друге ,,я". Для нього ані вер
ства землі, ані стіни, ані зачинені
двері й вікна не є перешкодою. Такий
не гине по смерти, не відділюється
також часом оконечно й безповорот
но від фізичного тіла й може вихо
дити з гробу, вдихати життєві склад
ники від инших і так не допускати як
найдовше до гниття тіла й продов
жити вигляд життя, з яким ніяк не
хоче розлучитися.
Та це все чейже лише фантазія,
уява, забобони.
Але занадто не слід перецінювати
силу нашої уяви, бо дійсність може
часом що иншого сказати. Вчорашні
байки нині можуть виявитися дій
сністю. Доволі вказати хочби на лі
таки, радіофони й т. п. їх певно наші
прадіди вважали би найфантастич-
нійшими видумками.
Нема зявищ, що немали би при-