Basic HTML Version
70
Руїна Січі в піснях і думах.
Минуло вже сто кількадесят літ
від часу зруйнованая останнього
сліду української незалежности —
Запорожської Січі. Дня 17. липня
1925 року всі свідомі українські гро-
мадяие обходили цей сумний ювилей
відповідними святами. Тільки там, де
колись була Запорожська Січ — на
берегах славного Дніпра -— не вільно
було нащадкам Запорожців згадати
своїх лицарських предків незлим, ти
хим словом. Стара московська не
воля, що з руїною Січі стала на
Україні твердою ногою, відродилась
тепер знова, лише під червоною мош
карою. Та видно, що цим ралом вже
ненадовго.
Про події, що довели ;і'. р\їни
Січі, розповідає М. Драгоманов у
своїй книзі „Нові українські
ПІСІІ
;
про громадські справи" (Женева,
1881). У 1709 році, - каже зіи, ---
коли запорожці, роздратовані ути
сками від царя Петра, пристали до
Мазепи, тоді військо Петрове з коза
ками полковника Галагана зруйну
вало стару Січ, що була коло того
місця, де впадає в Дніпро річка Чор-
томлик. Запорожські недобитки пе
рейшли до кримського хана па р. Ка-
мепку, а потім під Алеіпки. Тимчасом
Турки в 1711 р. примусили царя
Петра відступити їм майже всю землю
запорожську, яку вже потім части
нами відвойовувала від них Москва.
Для війни з Турками Москві потрібна
була поміч запорожців. Так ось у
1733 році московський генерал Вайс-
бах умовився з алешківськими запо
рожцями на тому, т о козаки знову
підступлять під руку московського
уряду й що всі старі незгоди забу
дуться.
У 1734 р. запорожці вернулись
на старі оселі й заклали на Дніпрі,
трохи низче від Старої Січі, Нову
Січ у Підпільній. Запорожці думали,
що їм вернеться і вся їх колишня
земля. Та й Вайсбах писав їм, що
вони люде вільні й будуть жити „на
своїх древніх і правдиво їм принад-
лежащих землях", і що ніякого ні
„війська російського, ні кріпости ро
сійської на їх землях не буде". Та
незабаром московський уряд почав
потроху закладати на старих „Воль-
ностях" запорожських свої кріпости
й оселі, роздавати частини цих воль-
постей Сербам та иншим підданим
своїм - - і на Сході, коло р. Орелі,
і на Заході, коло р. Тясмину, а з ча
сом, коли й кримські Татари підійшли
під московську руку, то й на Півдні,
коло Азовського моря та Дніпрового
/їй ману.
Почались суперечки чужинців із
запорожцями за границі — і в остат
ній раз запорожці послали в Петер
бург у 1774 р. своїх виборних дово
дити, щоб їм вернули їх старі гра
ниці. Тоді полюбовник цариці Кате
рини й начальник московського вій
ська в степах, Грицько Потьомкин,
який перед тим сам був записавсь у
запорожці, задумав зовсім скасувати
Запорожську Січ. Зруйнувати Січ він
доручив двом генералам царської
служби. Один з них був сербський
перекипьчик Петро Текелій, а дру
гий - - природний Москаль князь
Прозоровський.
Про саму руїну Січі знаходимо
цікаві подробиці в „Історії України"
Миколи Аркаса (вид. 3., ст. 568-571).
Потьомкин наказав обом гене
ралам, щоб вони як-найшвидче, але