Basic HTML Version
— 62 —
Осип Маковей.
СОН.
Тихий сон по горах ходить,
За рученьку іцасте водить.
І шумлять ліси вже тихше,
Сон малі квітки колише.
Спіть, мої дзвіночки сині,
Дикі рожі в полонині!
Не шуміть, ліси зелені,
Спати йдіть, вітри студені!
Най квітоньки сплять здорові,
Най їм сняться сни чудові.
Аж на небі зазоріє,
Сонце їх малих загріє.
І загріє, поцілує,
І світами помандрує.
Тихий сон по горах ходить,
За рученьку іцастє водить.
а
„..~»^»~—,«о»пвп«пві-і*ПвО*0#0»ОвО»0»0»0»0*0*0» •О*0#'?*''вО*С«П«С«."»СвГ»О»0«Г;«С«С
,
*Г»О#О«О*0*С-*О»Г:*О«;'.»О»О*О*С»0»
^*,.o«0»o»o.o»o«o«o.o;oeo»o*o«j»o#o*oeo»o^
СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ.
То зніметься і під небесами
Як орел гордо, пишно буяє. . .
Геп, мистець був Боян над
мистцями!
Як було давнину спогадає
І незгоди князів, коромоли,
То на стадо лебедів пускає
Сс лицарська поема невідомого автора з
1186 року. Написана етаро-українською мовою.
Описує похід Ігоря Святославича, князя Нов
городу Сівсрського па Половців. Гарно і по
етично оспівана випрана, тридпевпа війна, плач
Яросіашш, утеча Ігоря до рідного краю.
Се иайкрасппій український літературний
•і вір па протязі 700 ліг.
Відкрив його в 1795 році Москаль граф Му-
снп-1 Іунікіп в Снасо-Ярославському монастирі
і видав друком в 1800 році.
Підчас пожару Москви в 1812 році (в часі
наїзду Наполеони) рукоппсь згоріла.
..Слово о полку Ігоревім" перекладено на
всі культурні мови. Па московську мову пере
клав найбільший російський поет А.тексапдср
Пушкін, а. па українську перекладали: Шев
ченко, Рудапськнй, Щурат, Лепкпй і інші.
З А СП І В
із Слова о полку Ігоревім.
(Переспів Богдана Лепкого).
Чи не добре було би нам, браття,
Старосвітським ладом заспівати
Про лицарський похід, про завзяття
Князя Ігоря? Час звеличати
Сумні бої! Час правді до слова.
Як Боян ми не годні співати.
Гей, Бояне, дивна-ж твоя мова!
Раз, як вовк вона мчиться степами,
То щебече, аж ходить діброва,
Свої бистро летючі соколи.
Дожене-ж котрий сокіл лебедю,
Лебідь спів починає у поли:
Як княжив Ярослав, як Редедю
Вбив Мстислав у двобою, як Вдалий
Князі) Роман воював. . . lie лебедю
То сокіл доганяє, гень - - вдали,
Лиш Боян свої пальці пускає,
Віщі пальці на струпи, щоб грали,
Князям славу і честь глаголали.
Вдаримо-ж в струни! Гей, пісне, озвися,
Про давні часи Володимира,
А на Ігорю, пісне, спинися!
Ігор князь се душа дужа, щира,
Він і голову носить недаром,
А не любить ледачого мира.
Наповнився він воєнним жаром
І дружину говів молодецьку,
Щоби острим мечем і пожаром
Покарати орду половецьку.