Basic HTML Version
—
134
—
Ярослав Врхліцкий.
милостиня.
(Оповіданнє).
В англійському парку 3-ського зам
ку вийшла стара княгиня на прохід. У
відповідній віддалі від неї ступав ка-
мердінер.
На скруті алеї стояла старенька ба
буся оперта на костурах.
Була зодіта вбого але чистенько.
Лице поморщене ,але благородне. То
була одна з дому убогих, княгиня, яка
була звісна з добродійности.
Коли княгиня завернула в алею,
найшлась перед бабусею. Дві бабусі
станули проти себе. Багацтво й бід
ність.
—• Даруйте, княгине, що я аж сюди
йшла за вами,—сказала бабуся дріжу-
чим голосом.—Та ви передтим їздили
на село, здається мені.
— За комірне мушу заплатити, то
му я зважилася прийти тут і просити
запомоги, яку ви все даєте мені.
— Так ви були в праві і добре зро
били—сказала щиро княгиня.— А чи
ви пішки прийшли?
— А якжеж би, княгине, годі ж ме
ні гроші, які я дістаю від вас, видава
ти на залізницю! Я вийшла з міста в
осьмій годині.
На замковій вежі вибила дванаця-
та година.
, — Баптисте!—звернулася княгиня
до грубого камердінера, що стояв я-
ких пять кроків поза нею.—Дайте ме
ні два Гульдени!
Баптист стояв спокійно, з гладко
виголеним, товстим лицем і не ворух
нув навіть повікою.
— Баптисте, прошу вас дайте два
гульдени—сказала княгиня гострійше.
—• Не маю торбочки при собі, кня
гине,—сказав хитро, а на лиці його зя-
вився безличний вираз.
— Гроші лежать на мойому бюр
ку—сказала княгиня—
будьте такі
добрі й скокніть до замку—я тимча-
сом зажду тут з сею жінкою.
Хвилинку царила мовчанка. Княги
ня ждала на відповідь.
Вкінці Баптист осміхнувся й ска
зав тихо з маєстатичним жестом.
— Ах, що—хто завдав би собі
стільки труду?
І знову була хвилина мовчанки
Стара княгиня співчуваючи на жебру-
чу бабусю, начеб хотіла сказати: „Моя
дорогенька, хто з нас є убожший, хто
нужденнійший ?"
Старенька хитаючись вийшла з
парку, ледви здержувала сльози.
Баптист погладився спокійно по
голеній бороді.. Княгиня опустилась
на найблизшу лавку.
— Баптисте,—сказала вона залива
ючись слізми — такої прикрости ви
мені не повинні були робити. Тих
кілька кроків чейже варто було зро
бити задля щастя бідної жінки!
—• Зробити—не зробити,—пробур
мотів Баптист—княгине, даруєте вже,
але я чейже мусів сказати щось перед
жінкою, чому нібито не міг я йти до
замку. Яж не міг сказати їй, що ми не
маємо ніщо, дійсно ніщо!—а вона (до-.
дав він начеб задалеко зайшов) таки
повинна була прийти по першім, а нині
двацятьосьмого—а ми до першого не
маємо ніщо.
Стара княгиня мовчала й гляділа
лише в пісок чистенько позамітаної
стежки, за слідами, які перед хвилею
оставила її „вбога".
З
чеського переклав
М. Л-ий.