Basic HTML Version
— 122 —
Українська нація протягом остан
ніх триста літ двічи пробувала сотво
рити свою державу. Раз було се за
Богдана Хмельницького і його наслід-
ників, а вдруге в останнім вже деся
тиліттю. Обома наворотами сі проби
повелись лише в части. Першим
разом наша державотворча про
ба скінчилась остаточно невдачею та
так повним вичерпаннєм і занепадом
нації, що наслідки сего чуємо ще
до сегодня. Друга проба ще не докін
чена, але всеж таки виявила вже де
які признаки, котрі кажуть нам сха
рактеризувати її, як дотепер, не ду-
же-то вдачною. Ми мали велику та
Р'.дку історичну нагоду, коли давні
державні системи східної і середущої
Европи розбились на кусні і ми мо
гли побудувати на сих руїнах свою
державу. Але ми прогаяли нагоду,
не виявили належного її зрозуміння,
не проявили достаточної державо
творчої енергії Ш спосібности- Ми
осягли зразу гарні хвилеві успіхи,
але не вміли затримати їх в руках,
не вміли використати положення та
обставин для закріплення сих успіхів,
не знайшли належного зрозуміння в
масах, не мали досвідних провідни
ків і в результаті стоїмо розбиті та
розділені, все ще на порозі до со
борної, самостійної України. Ми все
ще, навіть в істнуючій Радянській
Україні, не є господарами у власній
хаті.
Коли студіювати українські дер
жавотворчі змагання в XVII. і XVIII.
віках та порівнувати їх з нашою
останньою боротьбою за державну
самостійність, то не дасться запере
чити-, що в обох сих змаганнях є
впадаючі в око схожости. Є та сама
неясність у сформулованню держав
ної думки, та сама фракційність та
шукання опори в чужих, ті самі про
яви анархічности та отаманщини, те
саме параліжовання державної думки
клясовими кличами, та сама закала
особистих амбіцій та партійної тісно-
зорости. Борці зі. Україну в літах
1917 до сегодня показались невід-
родними правнуками Пушкарів, Тете
рів,
Брюховецьких, Паліїв; наші
державні творці з останнього часу
повторили наново всі помилки Хмель
ницького, Виговського, Дорошенка
та Мазепи. Анальоґія часами так
сильна, що мається вражіння, начеби
історія крутилась в колісце, та що
нації мають свою долю, дану геогра
фічними обставинами, расою та пси
хічними їх прикметами. 3*иж наша
боротьба на два чи на три фронти
з 1918—1920, не пригадує живцем
історії змагань Юрася Хмельницького
та Дорошенка? Чиж Варшавська умо
ва не є копією таких-же умов Вигов
ського, Юрася або Ханенка з Поль
щею? Чи большевицька демагогія не
приводить нам в память демаґоґії
царських воєводів на Вкраїні? Чи по
хід Пілсудського з Петлюрою на
Київ, не є дуплікатом походу Яна Ка-
зиміра під Батурин? Чи поведення
українських мас в останніх бороть-
бах не таке саме як за часів Гетьман
щини, Руїни та Мазепинщини? Чи
всі отсі кандидати до булави зперед
250 літ не очевидні прототипи наших
партійних провідників, директорів,
міністрів та отаманів- з останніх літ?
; Чи навіть не повторюються ті самі
> історичні місцевости — Біла Церква,
; Винниця, Хвастів, Умань, Гуляй
; Поле і т. п. — в модерній ре-