Basic HTML Version
— 94 —
Микола Бурлака.
УКРАЇНСЬКА „ЧЕКА".
На вільсі, біля самого ліса, чепу
рилася сойка. Уважно гладила клю-
вом піря, позираючи скоса на пароч
ку шпаків, які вешталися у її ніг. Не
далеко від них зайчик зашився у саму
середину терневого куща і спав з от-
всртими очима. Ціле стадо ворон по
обсідало вершки високих, малолист-
них грабів. Подальше було чути рів
номірне стуканне дяклика, що шукав
під корою поживи.
У тихім спокою спочивав ліс. Тіль
ки трепета ворушила своїми лист
ками. Вічна жалібниця, що скаржить
ся на якесь невідоме горе...
Нараз із вереском сойка розпрос
терла крила і полетіла в гущавину. За
нею піднялися шпаки і собі пурхнули
в глубину ліса. Стадо ворон піднялося
з шумом понад дерева і потягло у бік,
краєм ліса від дороги.
Тільки зайчик не чув нічого та від-
сипляв недіспану ніч.
*
Дорогою ід лісови посувався по
води відділ кінноти. Запорошені й по
мучені коні тай люди. Поміж верхови
ми видніло кілька возів. Два з них на-
ладовані харчами, та ріжним хламом,
а на третім сиділо шестеро людий, —
не військових.
Вони були судіями, а їздці катами.
Це карний відділ „чеки" прямував
до повітового города***, де мав спов
нити свою роботу ,.очищення".
Під самим лісом пристали і роз-
таборилися.
Верхові позсідали з коний і по
пустили попруги. Позакладали на шиї
„баламути" з оброком, а самі метнули
ся до рівчака, у якім слезила вода. Де
які поскидали чоботи і мочили ноги,
другі присідали на .,почіпки" і мили
руки та лице від пороху. Вони кричали
на тих, що відмокували ноги, щоби за
ждали, аж усі помиються. Перемовля
лися жартібливо, тручали оден друго
го, збиткували, наче невинна молодь,
що вирветься на забаву. Ніхто і не
вгадавби, що це „чекісти", на яких со
вісти тисячі людських жертв.
Біля возів, на траві, розстелено
скатерть. Кількох „червоноармейців"
суєтилося при ріжній роботі. Одні
зносили з возів усячину і покладали
на середині обруса, а другі ладили
ватру та наставляли великий самовар.
Це усьо для старших „чеки".
Шестеро комісарів приглядалися
цій метушни в ріжних позах. Хто
стояв опертий о драбини воза, хто
витягся в усю довжину, а „комісар-
ша" остала таки на фірі, закуривши
папіроску. Цікава поява жінки поміж
тими горлорізами. Який товчок пере
мінив її у злющу, скажену потвору?
Чи мстилася за яку кривду, чи стала
местницею за усю поневірку свого
жидівського народу? Чи може була
тільки хоробливою садисткою, яка
відчувала роскіш, завдаючи другим
смерть? А може всі три мотиви зло
жилися на цю женщину-ката, яка
впросилася до крівавої роботи, на
силу. Присадкувата, кремезна, із не
гарним смуглявим лицем, підстриже
ним чорним волоссєм і такоїж краски
очима. Вбрана по мужеськи була під
перезана широким ременем, при яко
му звисав, револьвер. Тим револьве
ром вона виправила сотки на другий
світ — сотки засуджених негайним
судом „чеки".
Біля неї, спертий на полудрабку,
стояв рижий мущина, якого ціле лице
було вкрите веснівками. Вистаючі ви-