Basic HTML Version
— 72 —
У. Н. P., та між „державними" парті
ями почалися „орієнтації". Здавало
ся, що всі сили небесні і земні пов
стали проти нас. Надій на порятунок
ні жадних. Виконуючи службовий на
каз по мобилізації, відбився від шта
бу своєї частини й опинився самот
ній. Тут ще сталося так, що мій джура
вкрав коня і втік до дому. Прийшлося
плентатися по коліна в болоті, під
мокрим снігом і нестерпучим вітром...
*
*
Був вечір, коли я, стомлений до
останнього, прибився до села Коло-
денки, що коло залізничої ст. Рахни.
З вікон сільських хат привітно мерех
тіли маленькі вогники. В одному под-
віррю я побачив декілька військових
возів. Спитався і мені сказали --
„наші".
В хаті застав душ з 10 козаків, які
розповіли мені, що вони із Запоріж-
ського корпусу і мелють у місцевому
млині муку. Зустріч наша була радіс
на. Розпитувалися про новини. Ціка
вилися Антантою, миром з Польщею,
політикою уряду і т. п.
За вечерою розмовляли про всяку
всячину, а в тім згадували минувшину
і несподівано заговорили про „Колі
ївщину"...
Затаївши духа, слухали всі в хаті
моє оповідання про славного уман
ського сотника Івана Ґонту...
Господиня хати, ніби зі сну про
мовила:
- - А який-же він був собою, отой
Ґонта?...
Я відповів:
— Лице довгобразе, ніс орлинний,
сам русявий, великі довгі вуси...
За вікном хтось хутко пробіг.
Рантом загавкали собаки. В хаті-.ста
ло тихо. Всі змовкли чогось. Але враз
двері в хату відчинилися і на порозі
став... уманський сотник Іван Ґонта
в убранню сучасного козака...
— - Хто тут? - - спитався він.
На всіх лицях був переляк. Я від
повів:
— - Українські козаки!...
— Вас богато?...
— Чимало...
— Беріть рушниці і гайда за
мною!... Зараз сюди прийдуть Мо
скалі.. Зустрінемо їх на вулиці із за
плотів...
f
Через яких 10 хвилин в селі гучно
озвалося декілька рушничних сальв...
То стріляв сучасний Ґонта з тими
козаками, яких він забрав із за стола
теплої селянської хати.
Московський кінний відділ, що
впевнено в'їздив у село, в паніці по
вернув назад і втік. Лишилося двох
забитих кіннотчиків. — „Наші" стрі
ляли влучно...
Приблизно через годину за тим-же
столом сидів
Петро Ґонта»
україн
ський козак одного повстанчого від
ділу. Його радісно частували, що
самі мали, а він розповідав, що зане
дужавши на фронті, ішов до м. Джу-
рин, аби приділитися там до шпи
талю. Не доходячи до села, він поба
чив у чагарнику московський кінний
відділ, який збірався їхати у село.
Не гаючи часу, він чим душ прибіг до
наших „мукомолів" і спільно з ними
справив наїздникам належну одсіч...
З його-ж слів виявилося, що
Петро
Ґонта
походить з Уманьщини
із села Росошки, звідки походив і
славний уманський сотник
Іван Ґон
та,
який був предком сучасного ли
царя.
К.
1922 p., Серпень, м. Львів.