Basic HTML Version
На селі нема вигоди з газу, але й
нема від нього негайної смерти.
Це було пятого дня в тижни —
кількадесять кроків від мого поме
шкання.
*
Петро був гордостию своїх роди
чів. Любили вони його, любила рідня,
любили усі. 1 як не любити, коли
хлопчина, як то кажуть, був до Бога і
до людий. Розумний, ввічливий, мет
кий до забави і до роботи. Уродже
ний і вихований в Америці, не цурався
своїх людйй, а навпаки заявляв себе
усюди Українцем. Гарний, бравий
хлопець!
Забаглося йому купити нову со
рочку. Аж до міста поїхав, щоб ку
пити, яку завгодно.
Але з міста уже не вернув.
Була тоді у самій середині міста
стрільниця, де для забави стріляли із
крісів малого калібру.
І трапилося так, що властитель
стрільниці посварився був з якимсь
„костумером" і в розгарі сварні змі
рив до нього з рушниці. Не вцілив у
нього, а у Петра, який саме переходив
вулицею біля його дверий.
І не зойкнув! Малесенька кулька
влучила у саме серце...
Поховали Петра у гарній трунві,
укрили вінцями та цвітами. Співав
хор і музика грала.
Але уся парада не верне Петра...
*
Він мав „добру" роботу. У камя-
ницях мив вікна. Тішився, що мав
сталий і добрий заробіток. Неоден
завидів йому. Мав жінку молоду й
люблячу і двоє діточок.
Нині уже тої камяниці нема. По
ставили на її місци хмародрап. Стара
будівля мала „усього" десять повер
хів. Памятаю, що десять, бо з деся
того на землю упав.
В саму суботу. Акурат кінчив
працю. Спішився і не загачив себе,
щоби скорше було.
Упав головою на столичок, де
продають часописи.
На селі нема відки високо спадати...
*
Це сім випадків, які приключилися
протягом одного тижня у вузькім
крузі нашої еміграції в Шікаґо. Ко-
либ призбирати докладну статистику
усьої української еміграції в Злучених
Державах, то сталоби страшно, яке
велике число наших людий гине оттут
напрасною смертию.
Колиж додати до того ті „смертні"
роботи, за які хапаються наші люди
ради „лучшого" зарібку, то вийшлоби
певно, що половина української емі
грації не доживає свого віку, а гине
де-де передвчасно-
От згадаймо тільки ту „преслав
ну" „фугачку", яка випровадила уже
кількадесять Українців на той світ, де
вже нема ні коминів, ні димів, ні тих
клятих „фугачок"
„Фуґачка", це спосіб, яким вигла
джують зелізо- Згущений воздух ви
кидає з великою силою мішанину пі
ску і розмеленого скла. Робітники ма
ють на лици маску, щоби не допусти
ти до легких тої страшної мішанки.
Але ця маска не захоронить від у-
сього- Якась частина передістаєся до
грудий, запаковує і продіравлює лег-
ки- Кілька, а найбільше кільканайцять
місяців поробиш і вжесь готов. Уже
не поможе навіть воздух рідних сто
рін- Виїхало кільканайцять рятувати
ся — усі повмирали. І на сім боці по
хованих чимало.
Нема і не буде між нашою емігра
цією богато сивих голов. Фабричні у-
мовини такі, що у них жде напрасна
смерть або певна утрата здоровля, я-
ка скорочує життя.
Цілию провідників нашої еміграції
повинно бути, щоби завернути усіх