Basic HTML Version
—
120
ff
=
К О Л ОМ
Попід гору високую
Та я йду, та я йду, —
Чого мому серцю треба
Не найду, не найду!
Чого мому серцю треба
Немає, немає!
А тут, диви, вечоріє
І ніч наступає.
А тут, диви, вечоріє
І зір не видати,
Якже мені добитися
До рідної хати?
Якже мені добитися
До рідного тину,
Зруйнували мою хату,
Мою Україну.
Зруйнували мою хату,
Буде колись треба,
Як поллються дощі рясні
З високого неба.
Як поллються дощі рясні,
І грім загогоче,
Спогадає усяк її,
Усяк ЇЇ схоче.
Спогадає усяк її,
Долеж моя доле!
Доріженьки непроїздні,
Незоране поле.
Доріженьки непроїздні,
Повалені мости,
Всюди люди сумні, сумні,
Лиш скіра тай кости.
^ :
=
=Ч|
И Й К А.
Порубано сади рясні,
Столочено жито,
І кровію червоною
Всю землю полито.
Ой кровію червоною,
Кровію братньою,
Тай важке тепер похмілля,
З того гіерепою.
Ой важке тепер похмілля,
Не легко збудиться,
Виростає дурман-зілля,
Полин і гірчиця.
А ми теє дурман-зілля,
Вирвемо з коріннєм
Та засієм Україну
Здоровим насіннєм.
Засіємо пшеницею
В єднанню і згоді,
Бо всяк бачить, що так як є,
Дальше жити годі.
Бо всяк бачить, що незгода,
Не творить, — руйнує,
Боролися ми з собою,
А ворог панує.
Пора, пора нам проснуться,
Пора схаменуться,
Бо вершаться гори трупів
І сліз ріки ллються!
Ой ті ріки широкії,
Як море, як море!
У єднанню наша сила,
У незгоді горе!!
Берлін, липень 1922.
Богдан Лепкий.
^