Basic HTML Version
— 98 —
Сей старинний безнадійний погляд на смерть відбив ся на пе
реказах і легендах пізнїйших часів. Ті перекази і легенди у ви
ді' казок зустрічають ся також нерідко в українській словесно-
сти. Смерть після них се непобідимий злющий герой, що ло
вить людий і убиває їх з дикою радостию. Часами працює во
на спільно з діяволом, котрий користає з роботи смерти і ло
вить душу в свої сїти. На старих середновічних фресках зобра-
жаєть ся смерть в товаристві чорта. Нормандські мужики ще
до нині' мають чути по ночах туркіт колесницї смерти, на ко
трій їздить діявол зі своєю свитою (дружиною), яка склада-
єть ся з кістяків. Ніяка людська сила не поборе смерти. Часами
можна обійти її хитростию, але вкінци не поможе ніяка хи
трість, ніяка сила і в результаті герой-смерть все триюмфуе.
При тім всім смерть є зла й невдячна і ніяка прислуга не спасає
чоловіка від їх кіхтї'в.
До наших часів переховали ся в народі казки, в яких гово
рить ся про боротьбу чоловіка зі смертию. В одних гов'орить
ся про се, як смерть, прибираючи ріжні види, бореть ся з чоло
віком; в других про се, як чоловік тримає смерть в ріжних мі
сцях, з яких вона не може вийти. Христіянїзм вносить богато
нового ідейного змісту в народні зображеня смерти. Тут без
жалісний змій-герой переміняєть ся в ангела смерти, якого'гБог
посилає по душу хорих та немічних людий. Старинний клясич-
ний погляд видів в смерти конець; христіянїзм видить в ній по
чаток нового житя, поворот до раю.
І в ряді' з казками та легендами, повними темного страху і
невисказаної покірливости перед силою смерти, стрічаємо .пе
рекази, навіяні глибокою, притім сьвідомою ідеєю упокоєня в
Бозї, і надією на инше житє.
Мандрівець іде до рідного краю, якого вже давно не видів.
Він бажає супокою і тільки безконечна любов до вітчини до
дає йому сил до тяжкої подорожі. В темнім лїсї стрічає він не-
знакомого подорожного, який обіцює завести його до рідного
краю. Він веде мандрівця до великого дому з сіяючими вікна
ми, і вже на порозі сього дому мандрівцеви робить ся легко і
радісно на душі, а незнаний товариш признаєть ся йому, що
він є смертию, і що тепер для мандрівця починаєть ся нове жи
тє. І так смерть — вірний та добрий приятель, веде чоловіка в
нові ясні сьвіти.
Такий погляд на смерть витворив ся в народній поезії ма
буть в ранну епоху середновіча, коли під впливом христіян-
ського аскетизму з одної, а в наслідок нещасть, пошестий і війн
з другої сторони, розвинув ся якийсь загальний культ смерти,
і люди, пригнічені страхом житя, виділи в смерти пожадану
спасительку, що вносить рівність між убогих і богатих, між
панів та рабів.
Мабуть в сих часах повстала також легенда про „Вічного
жида" Агасвера, що мучить ся бажанєм смерти, але не може
вмерти. Через цілі віки він волочить окови земного істнованя,
позбавлений раз на все сього „великого щастя" — смерти.