Basic HTML Version
— 95 —
Україну унїверзали і накликував нарід до иовстаня. До Скоро
падського, якого Москва назначила гетьманом по Мазепі, пи
сав: „Коли вашу милість стримує від повстаня мій гетьман
ський уряд, то запевняю, що для загального добра уступлю
його В. М. яко старшому. Не давайте віри також В. М. тим, що
удають, немов оттоманська Порта хоче панувати над Україною.
Бо Порта, шведський король і кримський хан постановили між
собою, що Україна не буде залежна від нікого, що буде на віки
самостійною державою". На зазив Орлика отворили йому бра
ми Умань, Корсунь, Богуслав. Але в дальшім походї перешко
дила зрада Татар, котрі замісць помагати почали нищити і гра-
бити Україну. Орлик мусїв знова перейти за Дністер на турець
ку територію. Але не лишав заходів коло визволеня України.
Коли Туреччина віднесла побіду над царем Петром, Орлик ви
слав посольство до султана, щоби в мирі російсько-турецькім
признано на всі' часи вільним край по обох сторонах Дніпра з
запорожським війском і всім народом українським. Змаганя
Українців підпирала Швеція і Франція, але проте Росії віддано
лівобережну Україну з Києвом. Орлик хотів взяти в своє пано-
ванє хоч правобережну Україну, але'не допустили до сього
польські війска.
Коли упали останні надїї на волю України, Орлик лишив ся
без вітчини. Не мав чого оставати довше в Туреччині', не міг
вертати ся на Україну, бо там чекав його московський суд, —
мусїв їхати в далеку чужину. Цілих трийцять літ скитав ся по
західній Европі, з місця на місце, нераз у дуже сумних обстави
нах, •—але ніколи не забував про Україну; все шукав способів,
аби звернути європейські держави проти Москви і здобути во
лю рідній країні'. В 1715 р. через Відень поїхав до Швеції, —
шукати захисту у короля, що перше згодив ся бути протекто
ром України. Але шведська держава не могла дати помочи
українському гетьманови; Орлик не дістав навіть більшої гро
шевої підмоги і жив у великій нужді... В 1720 р. покинув Сток
гольм і пустив ся в дорогу до Туреччини, бо заносило ся на
нову війну з Росією. З Гановера писав меморіял про справу у-
країнську до англійського короля; з Вроцлава вів живу пере-
писку з ріжними дипльоматами. Через Польщу і Галичину пе
реїхав до Волощини, а відси при кінци 1722 р. доїхав до Са-
льонїки. Там переживав кілька лї'т і навязав тїсиі зносини з
француським двором, а також з Англією і Голяндією; хотів
розпочати нову боротьбу. „Буду мати", писав до Франції, „як
колись Хмельницький, кількасот тисяч війска, бо на Україні що
хлоп, то жовнір... Лишаєть ся тільки, щоби держави злучені
гановерським трактатом розпочали війну". В 1731 р. приїхав
до нього син Григорій і через нього Орлик війшов у зносини з
Татарами і почав агітацію між Запорожцями на Січи. „Памя-
тайте-ж, вашмость добрі молодці, війско запорожське", писав
Орлик до козаків 1734 p., „на Бога і на присягу, зложену Йому
на євангелії, що ви разом зі мною обовязали ся рятувати свою
вітчину від тяжкого і невиносимого московського підданства.-