Basic HTML Version
— 80 —
Мова ся складаєть ся з много словацьких, польських, мадяр
ських, німецьких та в переважній части українських слів. Однак
способи вислову і наголоси слів та цілих речень є майже чи
сто мазурські. Хто перший раз прислухуєть ся, як розмовля
ють між собою баби в „глухім" лемківськім селї, то не зрозу
міє з їх бесіди нічого. Мову свою псують Лемки в остатних ча
сах ще гірше, бо приносять з Америки дуже богато англій
ських слів, яких залюбки уживають. Каже раз до мене хло
пець: „Міхал дрилив мене на умбрело і умбрело ся звамало"*)-
І розумій, чоловіче, що то таке „умбрело".
Про первісне походженє Лемка оповідають всіляко. Та
ріжні сліди вказують на слідуюче його походженє: Колись, як
на Україні володіли князі, тоді наші високі Карпати були ще
для чоловіка недоступні. В них царював тоді медвідь з рисем,
вовком та иншими дикими зьвірами. Та коли Монголи зачали
заміняти цілі села та міста в одну пустиню, лишаючи за собою
лише згарища та потоки крови, коли опісля Ляхи вложили на
нас тяжке ярмо неволі і зачали витискати з нашого народу ду
шу, в ті часи крили ся люди перед лютим Татарином в тих Кар
патах, а опісля відпорнїйші, сильнїйші натури кидали свого
пана та втікали лісами чи мочарами далеко на полуднє, або на
схід. В переважній части хто лише здужав, то спішив на схід,
там на Дніпро, на „Січ". Кому труднїйше було дістати ся на
„Січ", то спішив в гори і волів замешкати з хижими зьвірами
в темних борах, ніж мав дальше терпіти татарську, чи ляцьку
неволю. Скривали ся там
в
горах також і такі люди, що управ
ляли гидке ремесло розбишацтва. В ті часи мадярські купці
їздили через Карпати до Польщі, а за богатство, яке везли з
собою, мусїли часто переплатити головою. Надибаємо тут та
кож много банітів (вигнанців з краю); на се напроваджують
нас назви місцевостий: Баниця, Пантна і т. п. Назва Пантна є
чисто польська і значить, що в тім селї замешкали люди, які
мали до діла з путами, або „шнурком". Ще нині оповідають
сусіди, що Пантною тяжко перейти, аби його дехто не зачіпив
(в дїйсности Пантна тепер може найкультурнїйше село на Лем-
ківщинї). Є села, де мешкають самі зубожілі князі та графи і
ті родини ще до нині затримали щось собі питомого; вони не
дружать ся з иншими, лише зі свого роду. Такі князі мешкають
в селі Драґашів, горлицького повіту. Маємо також татарські
назви сіл, де правдоподібно була татарська оселя. Прим. Гла-
дишів; в сім селї мав мешкати якийсь Гладиш — паша. Назви
людий наводять нас також на прямі стежки походженя тих лю-
дий, прим. Русїнки, Козаки і т. п. Назви ті вказують на ріжно-
народне походженє Лемків; є словацькі, мадярські, польські,
але в переважній части українські назви. Отже Лемки се міша
нина ріжних елементів; однак український елемент був найчи-
слешіїйший, бо все зляло ся в одну суцільну українську групу.
Творене того „народця" відбувало ся десь в дуже давних ча
сах, а се бачимо по лемківських звичаях та ріжних обрядах.
*) Михайло трутив мене на парасоль і парасоль зломив ся.