Page 171 - ukr

Basic HTML Version

— 173 —
— Що-ж там у вас такого?
—• А Господь сьвятий знає! У нас гості до нізна були, а
потому щось такого зайшло, що най Бог боронить!
•—• Най Бог боронить, най Бог боронить... то нехай же
боронить, а мене не займай! — лютував доктор.
— Пане д о хт о р! Пан так дуже просили... Вони, бачите,
ледви що живі. Нічогісінько не кажуть, тільки плачуть, що аж
серце болить слухати.
— Добре їм так, нехай плачуть!... Що собі сподобали, то
й мають.
— Змилуйте ся!
— Що за клопіт з тими бабами! Яке щастє, що я не же­
нив ся!
По сих словах сердитий доктор викарабкав ся з ліжка, за-
жег сьвітло і почав одягатись, кленучи — як то кажуть — на
чім сьвіт стоїть.
Алеж бо то і немала річ була докторови Гектолїтрови
одягнути ся, особливо влізти в чоботи.
Він усів на кріслі, поставив праву ногу трохи оддалїк, по­
садив свій, нівроку, животик перед себе, придавив його —
яко мога — грудьми, сапнув і йойкнув, потім вхопив обіруч
ногу і з розмахом висадив її на лїве коліно.
— Хора, хора — каже, відсапуючи тяжко: — треба їїї
доктора... А дав би я їй доктора, щоби відхотілось по ночи
вертепіти.
— Дайте, паночку, дайте такого доктора! - - обізвалась
знову ізза дверий служниця.
— Два фунти ґлявберської соли! - - ворчав лютий син
Ескуляиа, убуваючи другу ногу.
— Ходи сюди! Скажи мені' щиру правду: що таке з твоєю
панею? - - крикнув він грізно, впустивши служницю в сьвіт-
лицю.
— Прошу пана д о х т о р а , я би сказала, тільки бою ся,
що ви оповісьте панї...
— Не бій ся! говори!
— Вони, вибачте, дуже зависні...
— Як то зависні?
— їм, бачите, тяжко стерпіти, коли пан до якої панни
або панї скажуть ласкаве слово; а наш пан — присяй Богу •—
як мала дитина...
— Тепер же я знаю. Ну, ходи-ж, ходи! — відповів по
хвилі доктор, усьміхнувши ся злобно. — Твоя панї недовго
буде попасати на сім сьвітї...
— Матїнко божа! що ви кажете? І нема ратунку?
— Нема; хиба, щоби її чоловіка серце посолив і дав їй
з'їсти.
•—Во імя Отца і Сина! — крикнула перепуджена служни­
ця, виходячи з лікарем із хати.
На дворі було пусто і темно, лиш на углї довгої улицї го­
ріла ще однісінька лямпа.