Basic HTML Version
— 121 —
зрозумів у чім діло: панський ставок у тім місци, куди ще мі
сяць кидав своє проміне на воду і на беріг, аж кишів від жаб,
що збігли ся до купи і очевидно приготовляли ся до велико
го концерту.
На жабуриню був концертовий поміст. На нього виско
чив жваво шляхтич, пан Жабчиньский, і почав промову, зві
сно, по польськи:
„Куми і кумове! Сьвяткуємо сеї ночи память нашого по
ета Адама, що у своїх поезіях ґенїяльним способом описав
не тільки людий і инших зьвірів, але й нашу жабячу громаду.
Хто з вас не знає чудового уступу з „Пана Тадея", посьвяче-
ного нашим жабячим концертам! Сей уступ додає нам націо
нальної гордости; кожда польська жаба повинна знати його
на память. Описуючи вечірний концерт, наш перший і най-
славнїйший у славянськім сьвітї поет призначив найбільше
місця нам, польським жабам. Вечірний або нічний концерт на
весні без нашої участи не був би концертом; ми найкрасші на
сьвітї співаки, бо не даром наш геній описав нас такими ві
щими словами:
Na final szmerow muszycli і ptaszecej wrzawy
Odezwaly sie. chorem podwojnym dwa stawy;
Jako zaklete \v gorach kaukazkich jeziora,
rzez dzien, grajace z wicczora.
Jeden slaw, co ton jasna. і brzeg mial piasczysty,
Modra pieisiq. j?k wydal cichy, uroczysty;
Drugi staw, z dnem blotnistem і gardzielem metnym,
Odpo\viedzial mu krzykiem zalosnie namietnym;
\V obu stawach pialy zab niezliczone hordy,
Oba chory zgodzone w dwa wielkie akordy.
Ten fortissimo zabrzmial, tamten nuci z cicha.
Ten zdaje sig wyrzekac, tamten tylko wzdycha:
Tak dwa stawy gadaty do siebie przez pola,
Jak grajace naprzcmian dwie arfy Eola.
Мої куми і кумове! Скільки признаня для нас у сих словах
безсмертного поета! Чим для покійних Греків був сам бог
Еоль зі своїми інструментами, тим для польського народу
є ми, польські жаби! Як кавкаські озера, ми мовчимо за дня,
розважаємо свою славну минувшину, згадуємо свою вітчи-
ну, в котрій жаби могли переплисти з одного моря в друге;
зате вечерами і ночами співаємо про свою недолю: і fortissimo
і pianissimo, і ридаємо і зітхаємо. А в нашім співі є нечувана,
чисто польська гармонія; наші жабячі ставки складають ся в
божеські акорди, показуючи, що одно в нас серце і один
ідеал: великий став від моря до моря, себто одно велике мо
ре, але без солоної води, в котрім ми гуляли би собі без
остраху перед бузьками й иншими ворогами нашої вітчини!
І ми собі такий став знову залежимо і будемо в нїм горою
над усїми иншими жабами: московськими, українськими і ні
мецькими, горді на свій давний шляхотський рід, на нашу гар-