Basic HTML Version
— 59 —
^ Владислав Оркан.
БЕЗДОМНІ
— Мамо! чи ще далеко?...
— З иів милї... Зараз за тим лїсом будуть хати...
Зимно тобі, Івасю?...
— Ні, мамо, нї...
Таку уривану розмову вело двоє людий: мати і син.
Мати йшла наперед, торуючи синкови дорогу в снігових
засипах... Кілько разів запала ся глубше в сніг, звертала
ся до дитини з осторогою:
Наслідок вибуху одного ґранату.
— Івасю! осторожно... Обійди боком...
— Добре, мамо, добре... — лебедів замерзлими у-
стами Івась, затинав уста і не жалів ся бідний, хоч мороз
заглядав аж до серця...
І тепер, коли мати питає його: — Зимно тобі, Іва
сю?... — він відповідає: — Нї, мамо, нї... — а тремтяча
ся відповідь, як звук порушеної струни, потверджує пи
тане мами, хоч слова зовсім не годять ся з дїйсностю...