Basic HTML Version
НАШЕВЧЕНКОВІИ
МОГИЛІ.
Я на Тарасовій могилї
Стою сама в журбі нїмій;
Сплели ся в думки легкокрилі
Моя задума й смуток мій.
Нема юрби, немає гуку,
Мовчить околиця смутна,
Та виразнїйш про давню муку
Могила мовить самітна...
Я чую дух сьвятої сили
Під сим Пророковим хрестом,
І до величної магили
Я прихиляю ся чолом.
Та не кладу вінець терновий,
Хоч муни тяжкії були;
Не буде се й вінець лавровий,
Емблема бучної хвали; —
Я положу барвінку вітку,
І хрест я нею обівю,
І полеву кладу я квітку,
Зірвану в близкому краю.
Тарасе батьку! Ти вгадаєш,
Де квітка тая процьвіла,
Красу журливую пізнаєш,
Що в краю рідному зросла.
То „сон-трава” , що на могилах,
Тобою вспіваних. буя,
Де ти витав на тихих крилах,
Де думка плакала твоя!
Княжна Я. Ночубеївна.