Basic HTML Version
— 1 4 7 —
— Вібачийте менї, пані, бо
я
не но-
розумів
а папері адї гезди. Тай вітьиг з
пазухи
тай подав. Там кажу дес
е
все, бо
я то до купки складаю, всї письма. Я, ви
дніє, тому не розумію нїчо та все тото
разом тримаю. Перебрав він, найшов що
до него тай каже: за тиждень прийди.
— Ходив я зо три рази, аж каже на
решті', що е гроші хвалені'.
— А вмієш, старий, писати?
— Ей, де пане! У школї мене не вчи
ли, у воську не був-єм тай-сми цалком
слїпий.
— То мусиш підписувати си у нота-
ря.
— Я, прошу покладу знак своєв ру-
ков, адї хрестик, а ви підпишіт...
— Не можна, каже, на вексльих хре
стів класти...
— А я в гадках став. Де як озмут
упіс, як процент наперед відберут, як но-
тареви заплатю тай того капіталу мало
що минї
л і п ш і ї
си.
— Звертїв я си по містї за ручителя-
ми тай надибаю шевця, отого злодюгу
Ляіічінцкого. Воно, біда, все пипає по
містї. Став я тай розказую за свою біду.
— Хлоп, каже, все дурний, гниє ці
лу зиму тай би не навчив си навіть своє
порекло на письмі покласти.
— А хоть ти злодюга вічна і помий-
ник жидівський, але слова добрі маєш,
погадав-єм собі тай побіг далї.
— Привів ручителїв, підписали-м сж
у нотаря, але з сотки трииацїть левів
о-
бірвали.
— Несу я ті гроші до дому, а
тої
швец минї з голови не вілазит.
Злодїй
го злодїй, але слушні слова говорит. А$
рвут шкіру, здоймают як з вола.
Сотку
нїбис узьив, а до дому що несеш?
На сім місци все Яків плював і
та
пер плюнув.
— Кождий хоче від руки, кождий
хо
че дурнички, а то бо вже так стало
тісно,
що раз тїсно.
— Поклав сми гроші у скриню, а
сам
до Доцї. Ти, Доцько, дїда навчи підпи
сати намено, най дїд панам горло не
на-
чихає, бо воно напхане. Я волю плах-
тиночку купити...
— Тай навчила, тай-сте по селї пере
чули, тай-сте з дїда насьміхали си._ Але
прийшло до крутого, треба викслї підпи
сувати, а ви за дїдом до Доцї., Я вам
до
рогу показав, що вже не мете- гроші
у-
трачьити.
— Та вже не мемо — відповідали
ґа-
тпи — та маємо вам подьикувати
тай
Доци, наші навчптельцї.
— Але маєте всі і по дарункови при
нести.
— Таже певне...
Доця сиділа на. печи і дуже тішила
ся і мама її усьміхала
ся.
:
ЧЕРЕЗ ПРОСЬВІТУ ЛО ДОБРОБУТУ!
-7РС-
Оповідають про данський нарід
(Данцїв усіх є около 3 мілїони душ, а
жиють вони у своїй державі, яка склада-
ехь ся з півострова і кількох островів, що
лежать на п.’вніч від Німеччини, а обій
має 40.000 квадр. кільометрів),—що ще
перед якими ЗО—40 літами ходили вони
в брудних кожухах і деревляних чере
виках; живили ся печеною бруквою і
вівсяним хлібом; мешкали в будах; ці
лий край потапав в болотах,
нужді
' та
злиднях, а про Данію мало хто знав
на
сьвітї. А нині в тім краю доми як двори,
обсаджені садами, обори, хлїви і стайні
повні дорідної красної худоби; нема'бо-
!от: дороги рівні, обсаджені деревами
і
живоплотами; богато худоби’пасеть
ся
на полях, а мешканці' веселі і вдоволе
ні. Землю, над якою ми заложили
би
з гозпуки руки, довели ДанЦЇ до такої»
стану, що нинї родить обильйо і кормить
їх доста-точно.