Basic HTML Version
1 8 3 —
нікого хорооріишого, нікого розумнїи-
іного, і нема нігде нічого доброго, ні
чого корисного, нічого дійсно свобідно-
го, що могло-б їм придати ся, і все, що
у них — то найкрасше” . З великою си
лою проявили ся українські змаганя
1767. p., коли Катерина II. дозволила
всім частям держави виявити, яких за
конів бажають. В с і у к р а ї н с ь к і
с т а н и з а я в и л и т о д ї з н е з в и
ч а й н о ю о д н о д у шн о с т ю, що
б а ж а ю т ь д а в н о і а в т о н о м і ї , —
пр а в , я к і б у л и з а Б о г д а н а
Х м е л ь н и ц ь к о г о . Сї бажаня були
такі осгрі у своїм змісті, що тодїгттний
управитель України Румянцев пробував
арештованями спинити акцию і навіть
на його почин
суд засудив трийцять
осіб на кару смерти за стрбмлїня до <к
сягненя самоуправи України.
Останні заходи визволити Україну
зпід росийського ианованя доходять до
порога 19-ого віку. Коли 1791. р. між
Росиею і Прусами прийшло до напружр-
ня відносин, в Берліні у міністра Герц-
берґа був на послуханю один з визнач-*
них Українців К а п н ї с т . Приїхав^вш-
із заявою, що Українці доведені до роз
пуки тяжким гнетом росийського уряду,
задумують підняти повстане,
і питав ся,
чи можна числити на
пруське зверхниц-
тво.
Але Пруси не вважали справи зрі
лою і змаганя спинили ся.
Аж у другій половині 19-ого віку
ожили давні часи і стара справа знай
шла вислів у нових формах...
Львів, в серпни, 1914.
Степан Руданський.
ТУГА В МОСКОВЩИНІ.
000000000
Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув чорні очи,
Повій, вітре, з опівночи.
Між горами там долина;
Там біленькая хатина;
В тій хатинї голубонька,
Голубонька-дївчинонька...
Повій, вітре, до схід сонця,
До схід сонця, край віконця;
Край віконця постїль біла,
Постїль біла, де спить мила.
Повій, вітре, тишком-нишком
Над румяним, білим личком,
Над тим личком нахили ся,
Чи спить мила, подиви ся.
Як спить мила, не збудилась, —
Згадай того, з ким любилась:
З ким любилась і кохалась,
І кохати присягалась.
Як забєть ся їй серденька,
Як дївча зітхне тяженько,
Як заплачуть чорні очи,
Вертай, вітре, к опівночи.
А як мене позабула
І другого пригорнула,
То розвій ся край долини,
Не вертай ся з України...
Вітер віє, вітер віє,
Серце тужить, серце млїє...
Вітер віє, завіває,
З України не вертає...