Basic HTML Version
— 150 —
л. толстой
Немилоеерний богач
Переломив Е. Г.
Умирав богач.
Ціле своє житя був він дуже скупий, тому й зібрав великий
маєток.
Нераз витикали йому люди сю хибу, але він відповідав за-
єдно:
„Годі менї інакше робити; в житю гріш є усїм, при помочи
гроша усего докажеш!”
І ось тепер, коли смерть станула йому перед очима, прийшло
йому на гадку, що і на другім сьвітї мусять гроші мати велике
значінє і тому треба і там їх мати, щоб не знайти ся в клопоті*.
Подумавши так, закликав до себе своїх дїтий, а пращаючись
з ними, приказав їм, щоб вложили в домовину мішочок з золо
том.
— Не жалуйте мені — говорив — насипте подостатком зо
лота .
То ї самої ночи розпрощав ся він із сьвітом.
Дїти сповнили волю батька та вложили в домовину мішо
чок, у якому містило ся пару тисяч рублїв золотом.
Коли наш скупар знайшов ся на другім сьвітї, розпочало ся
урядоване! всюди писали, записували, казали присягати та від
силали від одного до другого.
Бо і там ріжні урядники, канцелярії, суди . . .
Ледво діждав ся вечера. Був він голодний як вовк а так дуже
хотів пити, що язик аж присох до піднебіня.
— Загину я тут — подумав. Нараз бачить він довгий — вели
кий стіл, закритий ріжними смачними стравами та напитками.
Навіть щось смажуть у риночці.
— Ні — говорить до себе — таки я можу своїм помислом по
хвалитись. Як я знав, що менї гроші придадуть ся. А тут зовсім,
як у нас. Аж тепер з’їм і випю порядно.
З усьміхом доторкнув ся свойого мішочка.
Підходить отже до стола і вказуючи на якусь смачну рибу,
питає:
— Що се коштує?
— Дві копійки — відповідає слуга.
Дешево! — думає богач.