Basic HTML Version
В . Ц Е Б Р ІВ С Ь Н И Й
— 136 —
УРЯДНИК
Я стояв перед дверми великанського державного будинку і
коли хотів їх отворити, незнакомий, що стояв там, спинив мене
грізно:
— Яке діло маєш тут? За твою безличну сьмілість міг би ти
заплатити житєм, як се вже не одному бувало. Не згадуючи дру
гих, я перший убив би тебе на сїм місци і справа скінчена.
— А ти хто такий? — запитав я його.
— Се-б то я? Я один з тих, які жарту не знають. Хоч і вий
шов я, що правда, з звичайних собі людий, однаково нинї я стою
що найменше о ціле небо висше від них усїх. їх житє, їх доля і
недоля, правда і неправда в мене ось тут на долони.
— Що? Хиба ти Бог всемогущий?
— Ні, се ще висша ранґа, що ти згадав, але ти собі, бачу, хо
чеш жартувати, та.
погоди!
І він випрямив ся по військовому, спустив руки по швам, по
червонів, наморщив брови і глянув на мене оком, з якого падали
іскри ненависти. В цілій його постати я вичитав готовість зробити
все найстрашнїйше.
— А хиба ти не бачиш, що я у р я д н и к ! ? — закричав він
нахиляючись до мене, і від нього віяло найбільшою заїлостию, на
яку можна смертельному здобути ся.
— Але-ж, батечку, хиба я яке зло заподіяв!?.
Може не-
сьвідомо.
чого ти так розізлив ся? — почав я звиняти ся.
Т а він перервав.
— Еге, тепер зрозумів, з ким маєш до діла! Того мені як раз
було треба. Тепер можемо поговорити більше по товариськи. Ти
посуджував мене о злість, очевидно, не розуміючи мене. Се не
то, що у вас злостию називає ся. Моє становище наказує мені та
ким бути і в тому проявляє ся вага і сила усієї моєї власти.
І він ще раз підняв гордо свою голову, тілько з єго постати
пробивала ся не злість уже, але повага і величність, властива тіль
ки пануючим.
— Так — зачав я — але убити чоловіка.
— Досить, досить, ваше слово не має тут жадної сили. Я не
фільозоф, щоби зо мною розумувати. Урядник не є тим, що в ва
шім нарічію зве ся мислитель, бо він не думає, а дістає готовий