Basic HTML Version
Н С Т Р У Т И Н С Ь Й И И
— 109 —
СПОМИНИ ІЗ ЧАСІВ ПАНЩИНИ
Славна була пасіка у старого Приймака! — А може — хто
знає — може ще і нині є. — Довкола неї гарний садок, а по садку
походжає сам старий Олекса, сивий мов голуб. Костуром підпи
рає ся, бо щось немічний на ноги. За те груди як дзвін, плечі як
брама; здоровий дїдуган! А бистрі, сиві очи не по старечому ди-
влять с я ! Немов го виджу перед собою!
Я з малку був страх охочий до рушниці. То-то бувало навга-
пяють ся за мною шандарі або посїпаки із сусїдного двора! Т а
не зловили ніколи!
А у старого дубельтівка була. Т а ще й яка! Раз об заклад
убив’єм із неї кулика на другім боцї ріки. Широка у тім місци
була, висше сто кроків.
Любив я заходити до Приймака; то з за меду, то з за яблук,
а найбільше із за тої рушниці — пожичити у старого.
Єго внук, Антось, разом до школи ходив зі мною — това
ришували. Він десь тепер попом на Підгірю.
Старий колись був отаманом у дворі, відтак війтував пару
років. Богач, як то кажуть, на всю губу !
Ото, бувало, зайду я до Приймаків зараз, як тілько приїду
на вакації. Почастують усяким добром, а там вийдемо у садок,
посідаємо, та старий пічне балакати. Любив розказувати про ста
ровину, про панщину, про се, що діялось за єго молодих лїт.
Із тих розказів я затямив особливе оден, за Романа Ребрика, за
чоловіка, котрий і у панщину не гнув спини перед усяким, а то
або штукою або незвичайною своєю силою умів видобути ся із у-
сякої халепи.
Т а вже хиба послухайте, як то Приймак за него розповідав.
Сидить старий на лаві, ми коло него на траві. Пчоли гудуть у
пасїцї, запашно і тихо усюди, хиба де воробцї чи сороки обізвуть
ся.
Ото він і пічне своє оповідане.
*
Нарікають люде на панщину, нарікають такі, що єї, клятої, і
ие покушали! Мало вже таких, що запамятають. Нема що казати,
гірко було кождому. Я у дворі служив, отаманом був. Надивив
ся на людську біду та на муку. А проте, як хто був розумний та